Класифікація клінічних форм бронхо-легеневих захворювань, якою користуються педіатри, була розроблена і затверджена в 1981 році.
Класифікація зробила помітний внесок у розвиток дитячої пульмонології.
В теперішній час назріла необхідність у перегляді та доповненні існуючої класифікації. Однією з причин, що ініціює

Доповнення класифікації слід здійснювати для можливості уніфікованого порівняння даних щодо захворюваності і смертності дітей від хвороб органів дихання у різних регіонах чи країнах, а також для єдиної інтерпретації положень, пов’язаних із здоров’ям дітей. Практика засвідчила, що є нагальна потреба в єдиному формулюванні назв хвороб легень дитячими пульмонологами і торакальними хірургами.
Не аналізуючи багатогранних закономірностей неспецифічних бронхо-легеневих захворювань, хочеться підкреслити необхідність визначитись щодо визнання хронічного бронхіту у дітей і внесення цієї нозологічної форми у класифікацію хвороб. З нашої точки зору, потребують нової інтерпретації верифікація хронічної пневмонії, перегляду — деякі положення щодо тлумачення рецидивуючого бронхіту у дітей.
Серед нозологічних форм хронічного неспецифічного запалення легень з тривалим перебігом реальне місце займає фонічна пневмонія (ХП). ХП — хронічний запальний процес, який має у своїй основі незворотні морфологічні зміни у вигляді деформації бронхів і пневмосклерозу в одному чи декількох сегментах і супроводжується рецидивами запалення бронхах та легеневій тканині. Мається на увазі обмежене ураження легень. В адаптованому варіанті МКХ-9 хронічна пневмонія була включена у рубрику “Післязапальний легеневий фіброз” 2 (МКХ-9, ч. II), а в МКХ-10 ця нозологічна форма серед хронічних захворювань нижніх дихальних шляхів не виділена. З нашої точки зору, в теперішній час у повсякденній практиці наявна гіпердіагностика ХП як первинного захворювання з невиправдано широким тлумаченням патологічних процесів за рахунок цього захворювання. Цілком доречно переглянути уявлення про ХП та її місце в групі іронічних хвороб легень у дітей. У випадках хронічного поширеного запального ураження бронхо-легеневого апарату є всі підстави діагностувати хронічний бронхіт. Проте в теперіишній ситуації право визнання хронічного бронхіту (ХБ) як самостійної нозологічної одиниці в Україні практично відсутнє. Невизначеність з верифікацією поширеного запалення бронхів призводить до невірогідності даних щодо частоти цього захворювання, відсутності наукової розробки проблем фонічного бронхіту, утруднень у вирішенні практичних питань діагностики і статистичної звітності.
В теперішній час серйозне медико-соціальне значення належить бронхіальній астмі (БА), яка займає домінуюче місце в структурі респіраторних алергозів, що зумовлюють зниження якості життя. На формулювання визначення і класифікації БА значний вплив справили матеріали консенсусу щодо проблем діагностики і лікування астми. Класифікація цього поширеного й тяжкого захворювання потребує обговорення та уточнення багатьох положень. Зокрема, доцільно зберегти глологічні критерії при побудові класифікації, внести більшу визначеність щодо астматичного бронхіту, передбачити труднощі в діагностиці астми, особливо у дітей у віці до 5 років, а також ряд інших моментів.
На сьогодні нагромаджені нові дані щодо патогенетичних особливостей гострих і рецидивуючих захворювань органів лихання, які повинні знайти місце в сучасній класифікації хвороб легень.
Зокрема, потребує уточнення патогенетичне трактування рецидивуючого бронхо-легеневого процесу, оскільки рецидиивуючий бронхіт (РБ) часто трактується педіатрами як захворювання без достатньо вираженого пошкодження дихальної та інших систем дитячого організму. Трактування такого роду має певний негативний вплив на лікувальну тактику етапам реабілітації, оздоровчі та організаційні заходи.
Потребує обговорення проблема рецидивуючого обструктивного бронхіту; його місце в класифікації видається проблематичним.
Нижче наведено для обговорення проект клінічної класифікації найбільш поширених неспецифічних бронхо-легеневих захворювань у дітей.

 

 

БРОНХІТИ
Бронхіт — запальне захворювання бронхів різноманітної вірусної або вірусно-бактеріальної етіології.
Групи бронхітів: первинні і вторинні. При первинному бронхіті патологічний процес локалізується у бронхіальному дереві, при вторинному — він є проявом ураження іншої морфологічної структури респіраторного тракту або ускладненням іншого захворювання.
За характером запалення бронхіти поділяють на катаральний, катарально-гнійний, гнійний, атрофічний. Патологічний процес може уражати слизову оболонку бронхів, глотки, гортані і трахеї.
Форми бронхіту: гострий, рецидивуючий і хронічний.

 

Гострий бронхіт (простий) — гостре запалення слизової оболонки бронхів, переважно вірусної або вірусно-бактеріальної природи, яке протікає без клінічних ознак вираженої бронхообструкції.
Тяжкість перебігу бронхіту: легкий, середнЬотяжкий, тяжкий бронхіт. Клінічні ознаки до початку лікування і критерії нагностики; кашель, сухі та різнокаліберні вологі хрипи, відсутність осередкових змін у легеневій тканині з імовірністю лцсилення легеневого малюнка і порушення структури коренів легень на рентгенограмі.

 

Гострий обструктивний бронхіт — запальний процес у слизовій оболонці бронхів, якому властиві явища обструкції дихальних шляхів за рахунок набряку, гіперсекреції слизу або бронхоспазму.

 

Бронхіоліт — гострий запальний процес у слизовій оболонці дрібних бронхів і бронхіол, переважно у дітей раннього 5іку, який виявляється ряснотою дрібних вологих хрипів і дихальною недостатністю.

 

Гострий облітеруючий бронхіоліт — захворювання бронхів вірусної або імунопатологічної природи, яке призводить до облітерації бронхіол і артеріол однієї або кількох ділянок легень.

 

Рецидивуючий бронхіт — захворювання з повторенням епізодів гострого бронхіту 2 — 3 рази на рік протягом 1 — 2 років, для якого характерна відсутність клінічних проявів обструкції і довготривалість прояву (2 тижні і більше).

 

Фази патологічного процесу: загострення або ремісія.

 

Хронічний бронхіт — хронічне поширене запальне ураження бронхів, характеризується повторними загостреннями з перебудовою секреторного апарату слизової оболонки, розвитком склеротичних змін у більш глибоких шарах бронхіальної стінки.
Фази патологічного процесу: загострення або ремісія.
Критерії діагностики: продуктивний кашель протягом кількох місяців упродовж 2 років; постійні різнокаліберні вологі хрипи, 2 — 3 загострення за рік протягом двох років; збереження у фазі ремісії ознак порушення вентиляції легень. Рентгенологічно — підсилення і деформація легеневого малюнка, порушення структури коренів легень.

 

Первинний хронічний бронхіт діагностується в разі виключення муковісцидозу, бронхіальної астми, вад розвитку легеневої і серцево-судинної систем, синдрому циліарної дискінезії та інших хронічних захворювань легень.

 

Вторинний хронічний бронхіт є ускладненням вроджених вад розвитку легень і серцево-судинної системи, муковісцидозу, спадкових захворювань легень, а також специфічних бронхо-легеневих процесів.

 

 

ПНЕВМОНІЇ

Пневмонія (запалення легень) — гостре осередкове інфекційно-запальне захворювання різної вірусно-бактеріальної етіології з переважним включенням у патологічний процес респіраторних відділів та наявністю внутрішньоальвеолярної запальної ексудації.
Групи пневмоній: первинні та вторинні. При первинній пневмонії патологічний процес спочатку розвивається у легеневій тканині і класифікується як основне захворювання; при вторинній — ускладнює інші хвороби легень (хронічні) чи захворювання інших органів.
Форми пневмоній: вогнищева (вогнищево-зливна), сегментарна (моно- або полісегментарна), крупозна, інтерстиціальна.

 

Локалізація процесу: легеня, частка, сегмент, одностороння, двостороння, дифузна. Перебіг пневмонії — гострий, затяжний (зворотний розвиток пневмонічного процесу протягом 6 тижнів — 8 місяців від початку хвороби), рецидивуючий (за умовою виключення реінфекції).
Види пневмоній: позалікарняна (“домашня”); внутрілікарняна, або госпітальна (нозокоміальна); при перинатальному інфікуванні; аспіраційна; у хворих з імунодефіцитом.
Характер збудника захворювання у значній мірі зв’язаний з видом пневмонії: при позалікарняних пневмоніях превалююча роль належить грампозитивним кокам; при госпітальних пневмоніях — стафілококам та грамнегативній мікрофлорі, у новонароджених дітей — хламідіям, пневмоцистам, уреаплазмі, при аспіраційних пневмоніях — облігатним анаеробам спільно з грамнегативною паличковою флорою; при виражених імунологічних порушеннях — пневмоцистам, грибам, цито-мегаловірусній інфекції.

Пневмонія може бути неускладненою та ускладненою.

Ускладнення пневмоній розподіляються на легеневі та позалегеневі.
Легеневі ускладнення: синпневмонічний плеврит, метапневмонічний плеврит, легенева деструкція, пневмоторакс та інші.

Позалегеневі ускладнення: інфекційно-токсичний шок, ДВЗ-синдром, серцево-судинна недостатність, респіраторний дистрес — синдром дорослого типу.
Тяжкість перебігу зумовлена мірою вираженості клінічних проявів та/або ускладнень. Тяжкість перебігу пневмонії — легка, середньої тяжкості, тяжка пневмонія.
Патологічні симптоми до початку лікування та критерії діагностики: порушення загального стану, підвищення температури тіла, кашель та інші типові клінічні симптоми, а також наявність на рентгенограмі інфільтративних змін осередкового та сегментарного характеру, порушення структури коренів легень з обох боків чи на боці ураження.

 

 

БРОНХОЕКТАТИЧНА ХВОРОБА (БРОНХОЕКТАЗІЇ)

Бронхоектазії — вроджені та набуті захворювання з прогресуючим ураженням бронхів, які характеризуються інфекційно-запальним хронічним процесом, що призводить до деформації бронхів з патологічним розширенням та порушенням дренажної функції, крово- та лімфообігу.
Форми захворювання: легка, середньої тяжкості, тяжка, ускладнена.
Періоди хвороби: загострення, ремісія.
Локалізація ураження — одностороння, двостороння, обмежена (сегмент, частка), поширена — з вказівкою локалізації та виду ендобронхіту.
Види бронхоектазій: циліндричні, мішкоподібні (кістоподібні), змішані.
Критерії діагностики: наявність характерних клініко-лабораторних симптомів хронічного бронхо-легеневого процесу (у період загострення — кашель з харкотинням, стабільні локалізовані сухі та вологі хрипи різного калібру в легенях, різноманітні функціональні порушення; у період ремісії — зберігання симптомів ендобронхіту, але менш виражених).
Рентгенологічно виявляються ознаки пневмосклерозу із зменшенням об’єму ураженої частки легені, розрідженням або посиленням, деформацією та комірковістю легеневого малюнка. При бронхографії спостерігається деформація і розширення бронхів.

 

ВАДИ РОЗВИТКУ ТРАХЕЇ, БРОНХІВ, ЛЕГЕНЬ ТА ЛЕГЕНЕВИХ СУДИН
Вада розвитку легень — відхилення у побудові органу, яке призводить до порушення функції та хронічного бронхо-легеневого процесу.
56
Вади розвитку пов’язані з недорозвитком органу, з наявністю надмірних (додаткових) формувань, з незвичайним розмазанням структур легені і включають агенезію, аплазію та гіпоплазію легенів, вади стінки трахеї та бронхів (обмежені а поширені), кісти легенів, секвестрації легенів, вади розвитку легеневих вен, артерій та лімфатичних судин.
Вади розвитку сприяють формуванню рецидивуючого та хронічного бронхо-легеневого запалення, що проявляється у формуванні вторинного хронічного бронхіту або вторинної хронічної пневмонії, бронхоектазів, емфіземи легень соціальної або лобарної).
Тяжкість захворювання обумовлюється видом вади, характером та вираженістю вторинних порушень.
Характер ураження бронхів: деформація бронхів без суттєвого розширення, бронхоектази, стеноз, компресія трахеї та ївоихів судинами або стравоходом. ї
Періоди вторинного захворювання: загострення, ремісія.
Критерії діагностики: характерні клінічні, рентгенологічні, бронхологічні, ангіографічні та інші симптоми та ознаки з різним ступенем респіраторних порушень.

 

 

БРОНХІАЛЬНА ДИСПЛАЗІЯ

Бронхіальна дисплазія — хронічне захворювання, обумовлене порушенням архітектоніки легеневої тканини, бронхіальною гіперреактивністю, формуванням бронхоектазів.
Критерії діагностики: дихальна недостатність, клінічні та рентгенологічні ознаки бронхообструкції, деформації бронхів, пневмосклерозу, кіст та ін.

 

АЛЬВЕОЛІТИ
Альвеоліт — неінфекційний дисемінований процес, що призводить до фіброзу легень.
Патоморфологічну основу альвеолітів становлять три взаємозв’язаних процеси: інтерстиціальний набряк, інтер- ьне запалення та інтерстиціальний фіброз.
Ідіопатичний фіброзируючий альвеоліт (хвороба або синдром Хамена-Річа, прогресуючий фіброз легенів та ін.) — первинне хронічне захворювання неясної етіології, що виникає в інтерстиціальній тканині легень і призводить до дифузно-прогресуючого легеневого фіброзу.
Перебіг захворювання: гострий, підгострий, хронічний.
Критерії діагностики: прогресуючий процес, що супроводжується задишкою, малопродуктивним кашлем, ціанозом, крепітуючими хрипами, рестриктивними порушеннями вентиляції, легеневою гіпертензією з формуванням легеневого На рентгенограмі спостерігається посилення легеневого малюнка з сітчастою деформацією.

 

Екзогенний алергічний альвеоліт — захворювання імунопатологічного характеру, що виникає в результаті алергічної 1 в легеневій тканині при вдиханні органічного пилу та проявляється дифузним ураженням альвеолярної та інтерстиціальної тканини легенів з подальшим розвитком пневмофіброзу.
Перебіг захворювання: гострий, підгострий, хронічний.

Критерії діагностики: наявність клінічних бронхо-легеневих симптомів (кашель, задишка, вологі дрібнопузирчасті та туючі хрипи) з визначенням впливу різноманітних чинників-алергенів; обструктивні і рестриктивні порушення вентиляції, дифузні інфільтративні та інтерстиціальні зміни на рентгенограмі легень.

 

Токсичний фіброзируючий альвеоліт — патологічний процес, обумовлений токсичним впливом хімічних сполук, у у чергу, деяких груп лікарських препаратів, на легеневу тканину з розвитком інтерстиціального та внутрішньоальвеолярного фіброзу.
Критерії діагностики: такі самі, як для алергічного альвеоліту, при наявності даних про прийом лікарського препарату, який потенційно може мати токсичний вплив на легеневу паренхиму.

 

ХВОРОБИ ПЛЕВРИ
Плеврит — запальне захворювання плеври бактеріальної, вірусної або алергічної етіології з відкладенням на ній фібрину або з випотом у плевральну порожнину.

 

Характер процесу: сухий (фібринозний) і ексудативний (серозний, серозно-фібринозний, гнійний, геморагічний та ін.).
Перебіг: гострий, затяжний (тривалий).
Локалізація: обмежений (міжчастковий, базальний та ін.) і дифузний (тотальний) плеврит.
Тяжкість перебігу плевриту: легкий, середньої тяжкості, тяжкий плеврит.
Критерії діагностики: клінічні та рентгенологічні показники наявності випоту у плевральну порожнину (симптом затемнення).

 

Пневмоторакс — патологічний стан, який характеризується скупченням повітря у плевральній порожнині і супроводжується частковим або тотальним спаданням легені.
Типи пневмотораксу: ідіопатичний первинний (з’являється при відсутності клінічних проявів легеневих захворювань) спонтанний вторинний (розвивається при клінічно вираженому бронхо-легеневому захворюванні).
Види пневмотораксу: за механізмом розвитку — відкритий, закритий і клапанний (пневмоторакс напруги), за механізмом виникнення — спонтанний, травматичний або ятрогенний.
Критерії діагностики: клінічні симптоми та рентгенологічні ознаки стиснення легені.

 

Піопневмоторакс — одночасне скупчення гною, а також газу або повітря у плевральній порожнині.
Локалізація процесу: тотальний (напружений або ненапружений), обмежений (осумковании).
Критерії діагностики — клінічні і рентгенологічні симптоми стиснення легені і наявності гною у плевральній порожнині.

 

БРОНХІАЛЬНА АСТМА
Бронхіальна астма — хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, яке супроводжується симптомами гіперреактивності та формуванням повністю або частково зворотної (спонтанно або під впливом терапії) варіабельної обструкції бронхів, обумовленої специфічними або неспецифічними механізмами.
Типи обструкції: гострий — спазм гладких м’язів бронхів; підгострий — набряк слизової оболонки дихальних шляхів; хронічний — гіперсекреція в’язкого слизу, що обтурує термінальні відділи дихальних шляхів; склеротичні зміни у стінці бронхів.
Періоди хвороби: загострення, ремісії.
Форми захворювання: атопічна (екзогенна), неатопічна (ендогенна), змішана.
Тяжкість бронхіальної астми.
Критерії тяжкості:
— кількість денних проявів симптомів на день та на тиждень;
— кількість нічних проявів симптомів на тиждень;
— вираженість порушень фізичної активності та сну;
— величина пікової швидкості видиху (ПШВ) та її відсоткове співвідношення з нормою або найбільшою величиною;
— коливання ПШВ;
— частота використання бета-агоністів короткої дії (беротек, сальбутамол);
— стан хворого в позаприступний період.
Клінічні симптоми перед початком лікування.
Інтермітируюча астма.
Короткочасні епізодичні симптоми рідше 1 разу на тиждень. Короткі приступи (від декількох годин до декількох днів). Нічні симптоми рідше 2 разів на місяць. Відсутність симптомів та нормальна функція легенів між загостреннями. ПШВ більша за 80% від норми, коливання ПШВ менші за 20%.
Легка переметуюча астма.
Загострення 1—2 рази на тиждень, які можуть порушувати фізичну активність та сон. Нічні прояви астми виникають понад 2 рази на місяць. ПШВ більша за 80% від норми, коливання ПШВ — 20-30%.
Середньої тяжкості переметуюча астма.
Щоденні прояви симптомів. Загострення можуть призводити до порушення фізичної активності і сну. Нічні прояви симптомів виникають частіше 1 разу на тиждень. ПШВ від 60% до 80% від норми, коливання ПШВ — 30%. Потребує майже щоденного введення інгаляційних бета-агоністів короткої дії.
Тяжка переметуюча астма.
Часті загострення. Постійна наявність симптомів. Часті нічні прояви симптомів. Обмеження фізичної активності через прояви астми. ПШВ менша за 60% від норми, коливання ПШВ — понад 30%. Небезпечні для життя загострення.
Примітка. У дитини може бути одна або більше ознак, за якими можна судити про тяжкість захворювання. Хворий повинен бути віднесений до найбільш тяжкої групи, навіть якщо у нього виявляється тільки одна ознака, характерна для цієї групи. Якщо у хворого на тяжку персистуючу астму перебіг хвороби відповідає більш легким формам захворювання, але при цьому він отримує медикаментозне лікування, що призначається при тяжкій формі астми, у такому випадку треба діагностувати тяжку персистуючу астму.
Ускладнення: ателектаз легенів, спонтанний пневмоторакс, підшкірна медіастінальна емфізема, емфізема легень, легеневе серце.
Критерії діагностики: приступи ядухи, астматичний статус, приступи спазматичного кашлю (особливо вночі та при фізичному навантаженні), що супроводжується гострим здуттям легенів і утрудненням видиху, астматичний бронхіт. Рентгенологічно під час приступу виявляються ознаки здуття легень, на фоні якого нерідко спостерігається посилення бронхо-судинного малюнка. Вірогідність діагнозу бронхіальної астми збільшується при наявності атопічного анамнезу, періодичності прояву симптомів, у дітей раннього віку — шумного свистячого дихання з подовженим видихом (більш як 3 рази) та ін. Проект клінічної класифікації, що пропонується, потребує дискусійного обговорення з позицій сучасного стану медичної науки у цілому і дитячої пульмонології та алергології, зокрема, для визначення доцільності створення нової класифікації бронхо-легеневих захворювань у дітей.

 

ОГЛАВЛЕНИЕ

Читайте так же: