Туберкульоз та неспецифічні захворювання органів дихання в останні роки викликають занепокоєння в Україні. Це зумовлено передусім погіршенням епідеміологічної ситуації щодо зазначених недуг. Так, якщо захворюваність усіма формами туберкульозу з 1985 р. до 1990 р. зменшилася із 41,0 на 100 тис. населення до 32,0 на 100 тис. населення, або на 28,1%, то з 1990 р. до 1995 р. вона збільшилася на 53,4% (з 32,0 на 100 тис. населення до 49,1 на 100 тис.). Ця тенденція зберігається у всіх областях України.
Найбільша захворюваність всіма формами туберкульозу, за даними 1997 p., у Житомирській (60,8 на 100 тис. населення), Херсонській (60,4 на 100 тис. населення), Донецькій (58,8 на 100 тис. населення) областях.
Особливу небезпеку щодо зараження туберкульозом становлять хворі на туберкульоз із бактеріовиділенням. Захворюваність на туберкульоз із бактеріовиділенням має тенденцію, аналогічну захворюваності всіма формами туберкульозу. Так, з 1985 р. до 1990 р. вона зменшилася з 17,0 на 100 тис. населення до 13,0 на 100 тис. населення, або на 30,8%. На відміну від цього, захворюваність бактеріальним туберкульозом з 1990 р. до 1997 р. збільшилася на 47,7% або з 13,0 на 100 тис. населення до 19,2 на 100 тис. населення.
Захворюваність туберкульозом органів дихання з 1985 р. до 1990 р. зменшилася на 32,1% (з 37,0 на 100 тис. населення зо 28,0 на 100 тис. населення), а з 1990 р. до 1997 р. — збільшилася з 28,0 на 100 тис. населення до 45,8 на 100 тис. населення, або на 63,6%.
Такі ж тенденції характерні й для захворюваності всіма формами туберкульозу у дітей. Остання з 1985 р. до 1990 р. зменшувалася з 5,5 на 100 тис. населення до 4,6 на 100 тис. населення, себто на 19,6%, а з 1990 р. до 1997 р. цей показник збільшився на 56,5% або з 4,6 на 100 тис. населення до 7,2 на 100 тис. населення. Зростання захворюваності туберкульозом серед дітей є вельми несприятливою прогностичною ознакою. Воно свідчить, що у найближчі роки не слід очікувати поліпшення епідеміологічної ситуації з туберкульозу, тим більше, що за критеріями ВООЗ з 1995 р. в Україні зареєстрована епідемія туберкульозу.
На тлі збільшення захворюваності легеневим туберкульозом у дорослих і дітей, захворюваність позалегеневим туберкульозом має дещо іншу тенденцію: з 1985 р. до 1990 р. вона зменшилася на 30,3% (з 4,3 на 100 тис. населення до 3,3 на 100 тис. населення). Характерно, що з 1990 р. до 1997 р. показник захворюваності позалегеневим туберкульозом буцімто стабілізувався нарівні 3,3 на 100 тис. населення. Але це хибне враження, яке суперечить сучасним канонам фтизіатрії, бо туберкульоз по- залегеневої локалізації не виявляється у повній мірі й інфраструктура позалегеневого туберкульозу в Україні, по суті, зруйнована. Так, якщо у 1990 р. виявлено 1737 хворих на позалегеневий туберкульоз, то у 1997 р. — тільки 1664 таких хворих. У структурі захворюваності позалегеневим туберкульозом кістково-суглобовий туберкульоз становить 36,4%, туберкульоз сечостатевих органів — 30,3%, решту — інші локалізації. Кількість випадків туберкульозного менінгіту із 52 у 1985 р. збільшилася до 56 у 1990 p., тобто на 7,7%, й до 1997 р. збільшилася до 59, або на 5,4% у порівнянні з 1990 р.
Надто великою залишається захворюваність контактних із хворими на туберкульоз осіб. Якщо у 1985 р. вона станови- г.і 2,1 на 1000 контактів, у 1990 р. — 2,0 на 1000 контактів, то у 1997 р. цей показник збільшився до 5,3 на 1000 контактів, або на 65,0%. Найбільша захворюваність туберкульозом спостерігається серед підлітків-контактів (8,6 на 1000 контактів у 1997 p.). Тоді як у цьому ж році серед дітей захворюваність контактів становила 3,9 на 1000 контактів, а серед дорослих — 5." на 1000 контактів.

Найбільшою захворюваність на туберкульоз залишається серед осіб у віці 20 — 59 років. На їх долю, як і в попередні Токи, припадає основна кількість захворілих на туберкульоз (75 — 80 %). Характерно, що ріст захворюваності туберкульозом спостерігається у всіх вікових групах.
Поширеність туберкульозу має таку ж тенденцію, як і захворюваність, але з меншим темпом приросту. Так, з 1985 р. 1990 р. поширеність усіх форм туберкульозу із 222,0 на 100 тис. населення зменшилася до 190,0 на 100 тис. населення, на 16,8%, а до 1997 р. вона збільшилася до 209,9 на 100 тис. населення, або на 10,3% у порівнянні з 1990 р.
Подібну тенденцію має поширеність туберкульозу органів дихання. Вона з 1985 р. до 1990 р. зменшилася на 15,1% (із 1*3,0 на 100 тис. населення до 159,0 на 100 тис. населення), а з 1990 р. до 1997 р. цей показник збільшився на 15,3%, або 159,0 на 100 тис. населення до 183,3 на 100 тис. населення.
Поширеність туберкульозу із бактеріовиділенням із 69,0 на 100 тис. населення у 1985 р. зменшилася до 54,0 на 100 тис. населення у 1990 p., себто на 27,8%, а до 1997 р. цей показник збільшився до 61,1 на 100 тис. населення, тобто на 13,1% у порівнянні з 1990 р.
Таку ж динаміку, як і серед дорослих, має поширеність усіх форм туберкульозу серед дітей. Із 1985 р. до 1990 р. цей показник із 13,4 на 100 тис. населення зменшився до 11,9 на 100 тис. населення, або на 12,6%, причому до 1997 р. було відзначено збільшення поширеності всіх форм туберкульозу серед дітей до 20,6 на 100 тис. населення, або на 73,1% у порівнянні з 1990 р.
Тенденція поширеності позалегеневого туберкульозу подібна до захворюваності на туберкульоз цієї локалізації через ці ж чинники. Так, з 1985 р. до 1990 р. поширеність позалегеневого туберкульозу із 39,0 на 100 тис. населення зменшилася до 30,5 на 100 тис. населення, або на 27,9%. Це зменшення продовжувалося з 1990 р. до 1995 р. на 47,2% (з 39,0 на 100 тис. населення до 26,5 на 100 тис. населення).
Смертність від усіх форм туберкульозу за останні роки неухильно зростає. Так, якщо з 1985 р. до 1990 р. цей показник зменшувався із 9,6 на 100 тис. населення до 8,7 на 100 тис. населення, або на 10,3%, з 1990 р. до 1996 р. смертність від усіх форм туберкульозу збільшилася майже вдвічі, тобто з 8,7 на 100 тис. населення до 17,0 на 100 тис. населення. Характерно, що аналогічні тенденції смертності від усіх форм туберкульозу мали місце й серед сільського, й серед міського населення. Однак, якщо в 1985 р. серед сільського населення смертність була на 48,8% більшою, аніж серед міського населення (12,2 на 100 тис. населення проти 8,2 на 100 тис. населення), у 1990 р. — відповідно на 34,2% більшою (відповідно 9,8 на 100 тис. населення проти 7,3 на 100 тис. населення), то у 1997 році на тлі збільшення смертності від усіх форм туберкульозу цей показник став на 16,6% більший у місті (16,9 на 100 тис. населення), аніж у селі (14,5 на 100 тис. населення).
Співвідношення померлих чоловіків і жінок становить 7:1. З року в рік найбільша смертність реєструється у працездатному і репродуктивному віці, а також серед пенсіонерів, себто у віці від 30 років і старшому. В Україні туберкульоз щорічно забирає 8 — 8,7 тис. життів, що набагато більше, аніж всі інші інфекційні хвороби разом узяті. Ця тенденція зберігається у всіх областях і краях України. В клінічній структурі смертності 90,0% займає туберкульоз органів дихання, серед якого домінують розповсюджені фіброзно-кавернозні й дисеміновані клінічні форми недуги.
Серед померлих від активного туберкульозу померли вдома у 1985 р. 7,9%, у 1990 р. — 11,4%, а у 1997 році в 2,5 раза більше — 28,3% від загального числа померлих. Померло до 1 року спостереження в протитуберкульозному диспансері в 1985 р. 6,7% хворих від загального числа померлих, в 1990 р. — 7,0%, в 1997 р. цей показник збільшився до 15,2%, або в 2,2 раза.
Серед розмаїття чинників погіршення епідеміологічної ситуації з туберкульозу можна виділити такі найголовніші:
а) соціально-економічна криза в країні, яка спричинила зниження життєвого рівня населення, погіршення харчування тощо;
б) непроведения в повному обсязі протитуберкульозних заходів у кожній адміністративній території та в Україні в цілому через брак фінансування.
Таким чином, в Україні до 1990 р. спостерігалося зниження захворюваності, поширеності туберкульозу та смертності від нього. Починаючи з 1990 р. відмічається повсюдне зростання зазначених показників. Найчастіше зустрічається туберкульоз в осіб працездатного віку. Однак зростання цієї недуги серед дитячого населення свідчить про ймовірність погіршення епідеміологічної ситуації і в майбутньому. Цьому сприятиме й розгортання епідемії СНІДу в Україні.
Хвороби органів дихання залишаються найрозповсюдженішими в Україні. Питома вага їх серед усіх вперше зареєстрованих захворювань дорівнює 26,5%.
Захворюваність хворобами органів дихання з 1990 р. до 1997 р. зменшилася на 16,7% або з 21497,9 на 100 тис. населення до 18426,2 на 100 тис. населення. Однак, порівнюючи 1996 і 1997 роки, захворюваність хворобами органів дихання збільшилася з 17360,2 до 18426,2 на 100 тис. населення, або на 6,1%.
Найвищий рівень захворюваності хворобами органів дихання, за даними 1997 p., спостерігається у Львівській області (28163,7 на 100 тис. населення), м. Києві (25073,9 на 100 тис. населення), Чернігівській області (24384,7 на 100 тис. населення).
У структурі захворюваності хвороб органів дихання провідне місце займають гострі пневмонії, захворюваність якими з 1985 р. до 1990 р. зменшувалася з 446,4 на 100 тис. населення до 391,0 на 100 тис. населення, або на 14,2%, а до 1997 р. цей показник збільшився на 2,7% у порівнянні з 1990 р. (420,8 на 100 тис. населення проти 391,0 на 100 тис. населення).
Захворюваність хронічним бронхітом займає друге місце серед неспецифічних хвороб органів дихання. З 1985 р. до 1990 р. вона зменшилася з 199,0 на 100 тис. населення до 191,0 на 100 тис. населення, або на 4,2%, а до 1997 р. знову почалося її збільшення на 15,0% (із 191,0 на 100 тис. населення у 1990 р. до 219,7 на 100 тис. населення у 1997 p.).
Цікаву тенденцію має захворюваність на бронхіальну астму, яка з 1985 р. до 1990 р. збільшилася в 1,6 разів (21,0 на 100 тис. населення проти 12,6 на 100 тис. населення) й надалі не тільки стабілізувалася, а й навіть на 4,5% зменшилася: 21.0 на 100 тис. населення у 1990 р. і 20,1 на 100 тис. населення у 1997 р.
Поширеність хвороб органів дихання в 1990 р. становила 25668,9 на 100 тис. населення, у 1997 р. вона зменшилася на 8,6%, себто до 23640,5 на 100 тис. населення. Причому з 1996 р. до 1997 р. поширеність хвороб органів дихання збільшилася на 4,7% або з 22588,1 на 100 тис. населення до 23640,5 на 100 тис. населення. Найбільша поширеність хвороб органі» дихання у Львівській області (33230,9 на 100 тис. населення). За нею йде Чернівецька (28560,7 на 100 тис. населення) та Волинська область (28448,4 на 100 тис. населення).
Структура поширеності хвороб органів дихання така ж, як і захворюваності цими недугами.
Смертність від хвороб органів дихання зменшувалася з 1985 р. до 1995 р. (з 92,9 на 100 тис. населення до 71,8 на 100 тис. населення, або на 29,4%), далі почалося її збільшення — з 71,8 на 100 тис. населення у 1990 р. до 81,3 на 100 тис. на- :слення у 1997 p., або на 13,2%. Заданими 1997 p., у Кіровоградській області смертність від хвороб органів дихання в 1,9 газа вища від середньоукраїнського показника і становить 153,8 на 100 тис. населення.
Найбільша смертність від хронічного бронхіту з емфіземою легень, яка з року в рік збільшується: з 1985 р. до 1990 р. на 18,7%, або з 41,.7 до 49,5 на 100 тис. населення, а з 1990 р. до 1996 р. — на 22,8% або з 49,5 на 100 тис. населення у 1990 р. до 60,8 на 100 тис. населення у 1996 р.

 

ОГЛАВЛЕНИЕ

Читайте так же: