[sape_tizer]
Want create site? Find Free WordPress Themes and plugins.

Зміст

Численні документи свідчать, що туберкульоз з давніх часів і дотепер є поширеною хворобою. Ця недуга була відома з давнини. В Єгипті в кістках мумій знайдені зміни, характерні для туберкульозу, а розшифровані ієрогліфи свідчать про поширеність цього захворювання. В індуських книжках описані хвороби, які називались в Індії "цісарською хворобою" (раджа-якшма). В кодексі Хаммурабі (2200 років до н.е.) легеневі сухоти описуються, як небезпечна хвороба для членів сім"ї, і надається право на розлучення.
Гіппократ (459-377 р. до н.е.) вважав, що туберкульоз є родинною хворобою. За його вченням, мало знати хворобу, потрібно знати хворого, його минуле і сучасне, імовірний прогноз. Лікар повинен пам'ятати, що він лікує, а природа виліковує, він не має права зашкодити (Medicus curant-naturae ibsem est). Гіппократ зібрав і систематизував всі відомі на той час медичні знання, використав свій досвід і видав збірник медичних знань під назвою"Кодекс Гіппократа", в якому визначив шляхи вивчення хворої людини. Моральний кодекс лікаря викладено в "клятві Гіппократа" (рис. 1).
Ще до Гіппократа на "особливість захворювання" звернули увагу Гомер (750 р. до н.е.), Гален (131-201 pp.). Абу- Алі-Ібн-Сіна (Авіценна) (980-1037 pp.) описав захворювання, яке уражало переважно молодих людей і дітей та характеризувалось важким синдромом інтоксикації, виділенням великої кількості харкотиння, частими легеневими кровотечами і значним виснаженням. Подібний симптомокомплекс, описаний під назвою "фтиза" зберігається до нашого часу. В середні віки туберкульоз набув значного поширення, особливо серед населення великих міст Європи і Америки.

 

Клавдій Гален (131- 210 pp.).

 

Рис. 2. Клавдій Гален (131- 210 pp.).

 

Гіппократ (460- 377 pp. до н.е.).

Рис. 1. Гіппократ (460- 377 pp. до н.е.).

 

 

Аристотель перший описав туберкульозний горбик і вважав, що туберкульоз є заразною хворобою. Гален (131-210 pp.) |рис. 2) у своєму трактаті «Про доцільність частин людського тіла», який складається з 17 великих розділів, досліджуючи функції того чи іншого органу, перший описав участь в акті дихання шийних, міжреберних і діафрагмальних м'язів, відзначивши при цьому пасивність самих легень. Він вперше застосував об'ємні і вагові виміри для приготування настоїв, екстрактів, відварів. Ці ліки і досі називаються "галеновими препаратами". Він застосував лікарські засоби для лікування туберкульозу. Гален залишив 125 філософських праць, 132 трактати на медичні теми, він вважав, що справжній лікар повинен бути освіченою людиною, а для того повинен вчитись все життя.
З другої половини XVII ст. вчення про туберкульоз грунтується на даних секцій померлих від туберкульозу. Перші характерні для туберкульозу ознаки описав Вілізій (1621- 1675 pp.), а Сільвій (1614-1672 pp.) назвав їх горбиками (tuberculum). Але Сільвій вважав, що горбики це збільшені лімфатичні вузли, і лише Бейлі (1761-1823 pp.) довів, що горбик це не тільки специфічний прояв туберкульозу, а складова частка, з яких утворюються всі наступні форми захворювання. При туберкульозі легень горбики можуть бути поодинокі, множинні, або у вигляді конгломератів. Після їх нагноєння утворюються каверни.
Ідею Бейлі детально опрацював Теофіл Гіацинт Лаеннек (1781-1826 pp.). На підставі даних аускультації і зіставлення їх з морфологічними змінами, знайденими у легенях померлих від туберкульозу, Лаеннек довів однакове походження і сутність всіх форм захворювання і вперше ввів термін туберкульоз. Лаеннек вперше описав можливість вилікування від туберкульозу. Основні аргументи вчення Лаеннека про туберкульоз такі: 1) горбики можуть проявлятися в будь-якому органі людини і мають однаковий перебіг: горбик — казеозний некроз — розпад — виразка; 2) початкова форма туберкульозу — це горбик та інфільтрат, які в подальшому мають схильність до розпаду, утворення виразок і порожнин.
Вперше інфекційну природу туберкульозу довів Вілльмен (1865 p.). Збудника туберкульозу — мікобактерію туберкульозу — відкрив в 1882 році Роберт Кох, який детально описав морфологічну структуру мікобактерій. Завдяки новітнім досягненням науки, на сьогодні описані візуальні і авізуальні L-форми, а також атипові форми МБТ, стійкі до протитуберкульозних препаратів. Р.Кох вперше довів наявність природного імунітету — вродженої резистентності до туберкульозу, обгрунтував положення про розповсюдження інфекції за допомогою «пилового механізму», суть якого полягає в тому, що інфіковане харкотиння висихає, перетворюється в пил, в якому зберігається життєздатність мікобактерій туберкульозу. Р. Кох одержав туберкулін (Alt Tuberculin Koch), який в очищеній формі використовується до сьогодні. За комплекс праць в області туберкульозу Р. Коху в 1905 році присвоєна Нобелівська премія (рис. 3). Ідея Коха про використання туберкуліну для лікування туберкульозу себе не виправдала. Проте використання цього препарату для діагностики та виявлення інфікованих осіб має значення і по сьогоднішній день.

 

 

Кох (1843-1910).

Рис. 3. Р. Кох (1843-1910).

Клеменс Пірке (Pirguet) (рис. 4) — автор вчення про алергію, в 1907 році за допомогою скарифікації поверхневого шару епідермісу через краплю туберкуліну, вперше довів доцільність нашкірної туберкулінової проби і безпечність її для організму. В 1907 році А. Вольф в Німеччині і А. Кальмет у Франції запропонували очну туберкулінову пробу. Е. Моро запропонував проведення нашкірної проби за допомогою туберкулінової мазі. В 1909 році Манту (Ch. Mantoux) у Франції і Ф. Мендель (Mendel) в Німеччині довели можливість внутрішньошкірної проби. На початку XX сторіччя туберкулінові проби використовувались з діагностичною метою, а згодом, в міру спаду туберкульозної епідемії, для визначення інфікованості населення

 

Клеменс Пірке.

Рис. 4. Клеменс Пірке.

Альт-туберкулін Коха є водно-гліцериновим екстрактом із культури МБТ. Хімічний його склад складний, тому що крім продуктів життєдіяльності МБТ, туберкулін Коха вміщає залишки середовища, які його «забруднили» і тому препарат має сенсибілізуючі властивості. З перших днів роботи з АТК було відомо про це і тому робились спроби очистки АТК від домішок середовища. Вперше очищений за допомогою ліофілізації туберкулін отримала група вчених на чолі з Seibert у США в 1934 р. В lt) 51 році туберкулін отримав назву PPD-S і затверджений ВООЗ як міжнародний стандарт очищеного туберкуліну.
В 1919 році французькі вчені Кальмет і Герен (A. Calmett et Guerin), в результаті 230 послідовних пересівів МБТ бичачого типу, отримали вакцинний штам МБТ, який був позбавлений патогенності, але зберіг антигенні властивості. Він був названий вакциною БЦЖ (Bacilli Calmette-Guerin). Перше щеплення новонародженій дитині здійснено в 1921 році. Штам БЦЖ в лабораторіях світу продовжують культивувати до сьогодні і нікому не вдалося повторити дослід Кальмета і Герена.
В 1939 році М. Ліннікова повідомила про виготовлення рідкого очищеного туберкуліну методом вирощення МБТ на синтетичному безбілковому середовищі, але він мав обмежений термін використання. В 1954 році налагоджено виробництво очищеного туберкуліну в порошку і в 1956 році — стандартизованого в розчині. Ці туберкуліни відомі під назвою ППД-Л і широко використовуються в наш час.
З 1956 року вакцинація БЦЖ стала обов'язковою, а в 1962 році пероральний метод замінений більш ефективним внутрішньошкірним. Діагностика туберкульозу постійно вдосконалювалась відповідно до накопичення знань про захворювання. На підставі спостережень описані зовнішні прояви туберкульозу, які були лаконічно визначені як «habitus phthisicus». Якісні вдосконалення в діагностику туберкульозу внесли Лаеннек, Ауенбруггер та інші.
Реньє Лаеннек (1781- 1826 pp.) (рис. 5) велику увагу приділяв вивченню зв'язків між симптомами захворювання і патологоанатомічними змінами в органі та методам прижиттєвого розпізнавання цих змін. Особливу увагу він приділяв методам дослідження органів дихання. В цей час був відомий метод перкусії для дослідження органів грудної клітки, який запропонував в 1761 році віденський лікар Леопольд Ауенбруггер (1722-1809рр.). Лаеннек, використовуючи перкусію при дослідженні органів грудної клітки, доповнив це дослідження вислуховуванням вухом, як це робив свого часу Гіппократ. Але безпосереднє вислуховування вухом Лаеннек замінив опосередкованим через дерев'яний циліндр, довжиною 33 см з каналом 5 мм діаметром, який назвав стетоскопом. Перший стетоскоп зберігається в Лаеннеківському музеї в Нанті — місті, де лікар здобув медичну освіту. Він описав ряд аускультативних симптомів і дав їм пояснення, які залишились актуальними і сьогодні. Такі терміни як пуерильне, сакадоване дихання, амфоричний шум, капілярний бронхіт, геморагічний інфаркт та інші належать Лаеннеку.

 

 

 

Рене Лаеннек (1781-1826).

Рис. 5. Рене Лаеннек (1781-1826).

В 1895 році відкрито Х-промені, які згодом були названі рентгенівськими і дотепер широко застосовуються в медицині. Відомо, що їх відкрив Іван Пулюй ще задовго до Рентгена. В 1880-1881 роках І. Пулюй опублікував близько 100 сторінок наукових матеріалів, де навів дані про природу, фізичні властивості Х-променів. Матеріали ілюстровані власними фотографіями скелета морської свинки, долоні людини та інших об'єктів. Всі дослідження автор виконав за допомогою катодної лампи власної конструкції, за що в 1881 році на Парижській всесвітній технічній виставці одержав срібну медаль (рис. 6).

Феофіл Гаврилович Яновський (1860-1928).

До середини XIX століття для лікування туберкульозу використовувались переважно санаторно-курортні фактори і гігієно-дієтичний режим. В 1882 році Форланіні (Forlanini) вперше застосував штучний пневмоторакс для лікування хворих на туберкульоз легень. В першій половині XX ст. цей метод в поєднанні з гігієно-дієтичним режимом в умовах високогірних кліматичних зон (Карпати, Кавказ), або морського клімату (Крим, Одеса, Скадовськ) широко застосовувався в Україні.
Перші лазарети організовані запорізькими цілителями на островах Дніпра для лікування козаків, що були поранені в походах, а також надавали допомогу "вельми слабким, худим і тим, що кашляють". Так здійснювались лікувальні (шпитальні) і профілактичні (ізоляція) заходи. Але в часи «великої руїни» 1710-1775 pp., коли російські правителі вогнем і мечем нищили українське козацтво, селянство і духовенство за спробу Мазепи звільнити Україну з московської неволі виникають епідемії тифу, холери, чуми, росте захворюваність на туберкульоз. А ці перші паростки організованої допомоги хворим, що були створені запорізькими цілителями, повністю руйнуються.
Бурхливий розвиток промисловості в XVII-XIX ст. привів до виникнення великих промислових центрів і зростання кількості міського робочого люду з низьким соціальним забезпеченням, що сприяло росту захворюваності на туберкульоз. Тому в цих центрах на засіданні лікарських товариств Києва, Харкова, Одеси, Львова обговорювались питання боротьби з туберкульозом, а починаючи з 1885-1900 pp. створювались при лікарських товариствах протитуберкульозні секції. Основним напрямком роботи секцій була широка санітарно-освітня робота.
В містах вивішували плакати, роздавали листівки, розміщувались публікації в газетах, організовували бесіди і лекції. Значну частину цієї роботи виконували відділки «Просвіти», які в Україні мали розгалужену мережу. Неоціненну допомогу в боротьбі з туберкульозом надавали меценати і, особливо, Братства і монастирі, які безкоштовно забезпечували харчуванням і притулком нужденних, бідних, одиноких і хворих. Для цього існували спеціальні будинки — «завєдєнія».

 

 

Феофіл Гаврилович Яновський (1860-1928).

 

Рис. 7. Феофіл Гаврилович Яновський (1860-1928).

Піонером протитуберкульозної боротьби в Україні був видатний вчений і гуманіст, академік Феофіл Гаврилович Яновський (1860-1928 pp.) (рис. 7). Свій досвід в цій галузі Ф.Г. Яновський узагальнив у монографії «Туберкулез легких», яка вийшла трьома виданнями і тривалий час була єдиним посібником для фтизіатрів. В 1892 році Ф.Г. Яновський організував в Києві першу діагностичну бактеріологічну лабораторію, в 1901 році організував товариство боротьби з туберкульозом, а в Пущі-Водиці перший тубсанаторій. Важливого значення в боротьбі з туберкульозом набула популяризація санітарно- освітньої інформації про туберкульоз серед населення.
В першій половині XX століття в Україні створюється мережа протитуберкульозних закладів. В Києві в 1935 році — організований науково-дослідний інститут туберкульозу.

 

Олександр Самійлович Мамолат (1914-1992).

Рис. 8. Олександр Самійлович Мамолат (1914-1992).

 

Одним із перших директорів його був заслужений діяч науки, професор О.С. Мамолат, який на цій посаді протягом майже 37 років постійно вдосконалював науковий і організаційний потенціал фтизіатричної служби України (рис. 8). В кожній області утворюють протитуберкульозні диспансери, лікарні. З'являються перші державні заклади, де працюють визначні вчені-лікарі, ентузіасти в боротьбі з туберкульозом. Велика увага приділяється вдосконаленню кваліфікації лікарів-фтизіатрів, а також збільшенню знань з фтизіатрії лікарів загайної кваліфікації.

Вагомий внесок в розвиток фтизіатричної науки зробили українські ічені Епштейн Д.Я., Рудін В.П., Стукало І.Т., Ященко Б.П., Кулачковський Ю.В., Березовсь- кий Б.О. та інші. Амосов М.М. та Горовенко Г.Г. створили українську фтизіохірургічну службу. Фещенко Ю.І., Мельник В.М., Петренко В.І.,Чернушенко К.Ф. та інші розробили та забезпечили впровадження в практику протитуберкульозних установ нових організаційно-наукових методів, що дали можливість проводити боротьбу з туберкульозом з урахуванням сучасних соціально-медичних умов. Регулярно проводились конференції наукових фтизіатричних товариств і Всеукраїнські з'їзди фтизіатрів.
З 1956 року Українські наукові товариства фтизіатрів входять до складу Міжнародного протитуберкульозного союзу. Починаючи з середини 80-х років ідуть пошуки раціональних шляхів інтеграції фтизіатрії і пульмонології.

 

І з’їзд
30.01-4.02.1934 p. м. Одеса

  1. з’їзд

5-10 червня 1940 р. м. Київ

  1. з’їзд

20-30 жовтня 1958 р. м. Київ

  1. з’їзд

29.10- 1.11. 1962 р. м. Львів

  1. з’їзд

17-19 грудня 1969 р. м. Харків

Підсумував теоретичні надбання і практичний досвід в боротьбі з туберкульозом. Відзначив різке погіршення епідеміологічних показників з туберкульозу серед сільського населення. Вперше ввів поняття «туберкульозу без чіткої локалізації у дитячому віці», «позитивна туберкулінова проба без проявів інтоксикації» і «ранній туберкульоз». Учасниками з’їзду було уточнено показання і протипоказання до санаторного лікування, застосування торакопластики, екстраплеврапьного пневмолізу, пневмотораксу.
Високо оцінена ефективність вакцинації БЦЖ. Розглядались питання алергії і імунітету. Затверджені методики туберкулінодіагностики, томографічного обстеження, застосування для лікування хворих на туберкульоз кисню, алое, вітаміну С, клімату тощо.
Зроблений аналіз результатів боротьби з туберкульозом в післявоєнні роки і визначені комплексні заходи на майбутнє. Туберкульоз визнано проблемою № 1 охорони здоров’я. Визнано необхідним залучити до боротьби з туберкульозом загальну мережу, санітарно-епідеміологічну службу.
Визначив новий етап в боротьбі з туберкульозом, особливість якого визначалась масовими профоглядами (флюорографія і туберкулінодіагностика), вакцинацією і ревакцинацією БЦЖ, широким застосуванням хіміотерапії і хірургічних методів.Обгрунтовано поняття “малі форми” — як перспективної проблеми фтизіатрії.
Проведений підсумок боротьби з туберкульозом за період після IV з’їзду. Визнано найголовнішою проблемою фтизіатрії хронічний туберкульоз легень. Розглянуті патогенез, клініка, діагностика і лікування хронічного туберкульозу.

VI з їзд 23-25 червня 1976 р.
Організація лікування хворих на хронічні форми деструктивного туберкульозу легень. Розглянута роль спеціальних методів діагностики та диференціальної діагностики деструктивного туберкульозу: бронхоскопія, бактеріологія, окисно-відновні процеси, радіоізотопні методики, ЕКГ, спірографія.

 

VII з’їзд 8-10 вересня 1981 р. м. Вінниця
Особливості клінічного перебігу туберкульозу і супровідних захворювань в похилому віці. Представлені нові концепції комплексного лікування хворих на туберкульоз легень.

 

VIII з’їзд Вересень 1987 р. м. Донецьк
Питання імунології, бактеріологічної і функціональної діагностики туберкульозу і НЗЛ. Визначені нові концепції комплексного лікування на основі даних про ПОЛ і застосування антиоксидантів, магнітотерапії, гемосорбції, імуномодуляції. Розглянуті причини рецидивів туберкульозу і їх профілактика. Застосування комп’ютерних програм в діагностиці туберкульозу.
У 1993 році вперше заснований науковий періодичний журнал, присвячений актуальним проблемам фтизіатрії і пульмонології «Український пульмонологічний журнал».

В 1993 році відбувся І з'їзд фтизіатрів та пульмонологів України (м. Вінниця). Визначені основні напрямки протитуберкульозних заходів в нових умовах реформування Української системи охорони здоров'я.

ІІ з’їзд фтизіатрів і пульмонологів України відбувся 20-23 жовтня 1998 року в Києві. На з'їзді обговорено і прийнято клінічну класифікацію туберкульозу та групування диспансерних контингентів. Визначені шляхи боротьби з туберкульозом в умовах реформування економіки держави і концептуальної перебудови охорони здоров'я. На з'їзді обговорені сучасні підходи до проблем, пов'язаних з бронхіальною астмою, бронхітом і пневмонією.

 

Зміст

Читайте так же:

  • 5.4. Туберкулінодіагностика Зміст Туберкулінодіагностика  — це специфічні дослідження, які здійснюються за допомогою туберкуліну з метою виявлення інфікованості (при масових […]
  • 14.1. Туберкульоз і вагітність Зміст Туберкульоз, що виник у вагітної жінки або в післяпологовому періоді має важкий перебіг. Ця особливість обумовлена значними зрушеннями в діяльності ендокринних […]
  • 13. Туберкульоз інших органів і систем (позалегеневий туберкульоз) Зміст Термін "туберкульоз інших органів, або позалегеневий туберкульоз" вживають у випадках, коли у хворих на туберкульоз маніфестуючим симптомом є порушення […]
  • 10. Туберкульозний менінгоенцефаліт Зміст Туберкульозний менінгоенцефаліт — ураження мозкових оболонок і речовини головного мозку — грізне, важке захворювання, що є переважно вторинним […]
  • 4.2. Про легеневі шуми Зміст У більшості посібників з пульмонології легеневим шумам приділяють незаслужено мало уваги як феномену, що порівняно з рентгенологічними, […]
  • 7.1.1. Туберкульозна інтоксикація Зміст Рання туберкульозна інтоксикація — це перша клінічна форма, яка виникає після зараження у раніше неінфі- кованому організмі. Туберкульозна інтоксикація […]
  • 5.1. Клінічна діагностика туберкульозу органів дихання Зміст Про наявність туберкульозної інфекції в організмі свідчить позитивна туберкулінова проба. Цей стан називається завершеною  біологічною інкубацією — […]
Did you find apk for android? You can find new Free Android Games and apps.