Зміст

У природі існує два основних джерела туберкульозної інфекції — хвора людина і хворі корови.
Крім того, відомо понад 60 видів ссавців і близько 80 видів птахів, які можуть хворіти на туберкульоз. Від людини зараження відбувається аерогенним (повітряно-пиловим) шляхом, від корів і кіз — аліментарно, шляхом вживання інфікованого молока.
Епідеміологічну ситуацію з туберкульозу характеризують такі статистичні показники: інфікованість, захворюваність, хворобливість і смертність (табл. 1).
Інфікованість — це співвідношення питомої маси дітей, у яких позитивна реакція на пробу Манту з 2 ТО, і загальної кількості всіх дітей, крім тих, у яких проявилась післявакцинальна алергія.
Захворюваність — кількість вперше виявлених хворих на активний туберкульоз протягом року в розрахунку на 100 тис. населення.
Хворобливість — загальна кількість хворих на активний туберкульоз, що знаходились на обліку протитуберкульозних диспансерів на кінець року в розрахунку на 100 тис. населення.
Смертність — кількість осіб, що померли від туберкульозу протягом року, на 100 тис. населення.

 

Таблиця 1
Захворюваність і смертність від туберкульозу(на 100 тис. населення)

Країни

Захворюваність

Смертність

1990

2000

1990

2000

Україна

31.5

44.0

8.0

8.6

Росія

34.3

73.0

7.9

13.0

Литва

39.6

70.0

7.6

9.3

Білорусь

29.8

48.1

4.0

7.6

Молдова

39.6

55.8

4.8

8.0

Узбекистан

46.1

71.4

6.5

7.2

Румунія

70.0

87.8

9.4

14.3

Польща

42.3

39.8

3.4

4.1

Ізраїль

5.0

6.5

0.5

1.3

Франція

15.9

11.8

1.0

1.2

Швейцарія

18.7

10.6

0.9

0.4

Німеччина

18.5

14.4

0.8

0.8

США

5.4

6.0

0.3

0.4

Африка

80.0

87.7

Південно-західна Азія

232.0

272.0

63.0

89.4

 

Аналіз основних показників поширеності туберкульозу дає підстави виділити два етапи боротьби з ним. Перший, або доантибактеріальна ера, характеризується накопиченням даних про збудника, патанатомію, патогенез туберкульозу, скромними результатами лікування, високою смертністю.

Другий етап — антибактеріальна ера, характеризується значними успіхами в лікуванні хворих на туберкульоз. Антибактеріальна ера почалась з 1944 року, коли виходець з Одеси Зелман Ваксман відкрив стрептоміцин і дав поштовх для активного пошуку нових протитуберкульозних препаратів. З 1954 року фтизіатрія для лікування туберкульозу отримала ПАСК, тібон, тубазид, фтивазид, а з 1965 року— етіонамід, піразинамід, рифампіцин, етамбутол та інші препарати.
Широке застосування протитуберкульозних препаратів призвело до позитивних зрушень основних епідеміологічних показників. В усьому світі відзначалось щорічне зниження захворюваності і смертності від туберкульозу. Значне скорочення резервуару інфекції сприяло зменшенню інфікованості і захворюваності серед дітей. Перестали виявлятись важкі форми туберкульозу.
У різних регіонах світу епідемічна ситуація з туберкульозу суттєво відрізняється. В країнах з високим соціально-економічним розвитком ураження населення невелике, а в країнах з низьким рівнем, навпаки, дуже високе. Згідно з даними експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно на туберкульоз в світі захворюють 10- 15 млн. осіб, а всього у світі хворіє туберкульозом близько 30 млн. людей. Від туберкульозу щорічно помирає близько З млн. людей. Серед інфекційних захворювань туберкульоз, як причина смерті, займає перше місце.
В XX столітті після другої світової війни захворюваність на туберкульоз знижувалась, але не всюди однаково. Суттєве покращення епідеміологічних показників спостерігалось в скандинавських країнах, Англії, США, Франції, Швейцарії. В цих країнах туберкульоз зустрічається в поодиноких випадках. Досягнуті певні успіхи в середній і східній Європі, Південній Америці, але в цих країнах туберкульоз ще залишається поширеною хворобою.
Показник інфікованості свідчить про поширеність туберкульозної інфекції серед населення. В 50-х роках щорічний приріст інфікованості складав 5 %, а це означало, що у віці 20 років всі особи були інфіковані. За останні роки в Україні інфікованість дітей віком 14 — 15 років не перевищує 12-15 %, а це значить, що приріст інфікованості за рік складає близько 1 %. Такий показник інфікованості створює небезпеку захворювання на туберкульоз на рівні 45- 55 на 100 тис. населення. В 1992-1995 pp. захворюваність туберкульозом в Україні складала 35-40 на 100 тис. населення. За період з 1955 до 1995 року в Україні захворюваність, хворобливість і смертность від туберкульозу зменшились в 4-5 разів. Середні темпи зменшення захворюваності серед дітей були в 5-6 разів вищі, ніж серед дорослого населення. Майже не реєструвались випадки так званих «галопуючих» форм туберкульозу (казеозна пневмонія, ме- нінгоенцефаліт). Суттєво зменшилась захворюваність на туберкульоз кісток і суглобів, очей, периферичних лімфатичних вузлів, урогенітальний туберкульоз.
Темпи зниження захворюваності на туберкульоз за останні 5-6 років уповільнились, а за деякими показниками і зросли. Змінилась вікова, статева і соціальна характеристика. Переважають хворі середніх і старших вікових груп, чоловіки, що хворіють алкоголізмом, особи з асоціальною поведінкою і в яких виявлені фактори підвищеного ризику захворювання на туберкульоз. До групи підвищеного ризику відносять осіб, які хворіють на хронічні неспецифічні захворювання легень, цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, пневмоконіози, алкоголізм, наркоманію, осіб, що лікувались гормональними препаратами і цитостатиками, а також осіб з вродженим або набутим імунодефіцитом, ВІЛ інфікованих, хворих на СНІД, вагітних і породіль, осіб похилого віку, мігрантів.
Епідеміологія туберкульозу на початку XXI століття відрізняється від післявоєнної, 40 — 60 років XX століття трьома особливостями:

Перша особливість — стосується контингентів хворих, які за клініко-лабораторними і рентгенологічними характеристиками тотожні хворим в післявоєнні роки. Ця група щорічно зменшується і в 1999 році склала близько ЗО % всіх хворих.

Друга особливість — зростання числа хворих з первинною і вторинною медикаментозною резистентністю мікобактерій туберкульозу. Ця група складає близько 40 %, є тенденція до її зростання.

Третя особливість — зростання числа хворих на туберкульоз в поєднанні з різними супутніми хронічними захворюваннями, в тому числі СНІДом, алкоголізмом і наркоманією. Число їх складає близько 30 % всіх хворих.
Особливості епідеміологічного патоморфозу туберкульозу в останнє десятиріччя створюють небезпечну загрозу здоров'ю людини. У дорослих захворювання на туберкульоз виникає в основному внаслідок ендогенної реактивності залишкових післятуберкульозних змін. Носії залишкових змін складають 8-10 % всього населення світу, а захворюваність серед цієї групи в 150-160 разів вища, ніж серед осіб, в яких відсутні залишкові післятуберкульозні зміни.

Аналіз основних показників засвідчує, що до 2005 року в світі захворюваність на туберкульоз буде зростати. Це обумовлено тим, що більше третини населення світу (близько 2 мільярдів) вже інфіковане мікобактеріями туберкульозу. Внаслідок зниження імунологічної реактивності у них може виникнути захворювання. Найбільшу небезпеку створють ВІЛ-інфіковані і хворі на СНІД, серед яких відмічається збільшення чисельності хворих на туберкульоз. Туберкульоз в поєднанні з ВІЛ-інфекцією найпоширеніший в Африці, Азії, Західній Європі. Якщо сьогодні в світі серед ВІЛ-інфікованих хворі на туберкульоз складають 3,1 %, то до 2005 року їх буде близько 10-12 %. Найбільший відсоток ВІЛ-інфікованих в поєднанні з туберкульозом в Іспанії -8,2, Португалії — 3,4, Франції — 1,1, Італії — 0,7 відповідно. Це майже 90 % всіх випадків, які зареєстровані в усій Європі. Якщо хворий на туберкульоз за рік інфікує 10-12 осіб, то хворий на туберкульоз і СНІД інфікує 15-20 здорових осіб. Розповсюдження СНІДу спричиняє збільшення епідемії туберкульозу в глобальному масштабі. Туберкульоз в XXI столітті залишається актуальною проблемою охорони здоров'я у більшості держав світу.

Визначені критерії, згідно з якими туберкульоз перестане бути проблемою медицини.
Захворюваність не повинна перевищувати Юна 100тис. населення, хворобливість — 20 на 100 тис. населення, смертність від туберкульозу не більше 2 на 100 тис. населення. Повинна поліпшитись структура серед вперше захворілих : виявляти не більше 1 бактеріовиділювача (МБТ+ ) на 1 млн. населення. Інфікованість дітей віком до 14 років не повинна перевищувати 1-2 %, а щорічний приріст віражу туберкульозних проб не більше 0,1 %.

Зміст

Читайте так же: