[sape_tizer]
Want create site? Find Free WordPress Themes and plugins.

Зміст

Особистість хворого на туберкульоз. Велика частина хворих на туберкульоз — це люди з невлаштованим життям. Причини цього — несприятливі «життєві стартові умови» (батьки-алкоголіки, неповна родина), неможливість знайти роботу чи небажання її шукати та інші. Близько двох третин хворих на туберкульоз не працюють, зловживають алкоголем або вживають наркотики. Усі перераховані вище чинники поступово призводять до повної деградації особистості. Самокритика в таких хворих знижена, їх поведінка неадекватна.
Зміни нервово-психічного стану у хворих на туберкульоз можуть проявлятися розладами настрою (дистимії), психастенічним синдромом, підвищеною збудливістю, а іноді й загальмованістю. Реакція організму на лікарські засоби також залежить від стану ЦНС хворого.
Організація лікування хворих на туберкульоз з фоновими психічними захворюваннями складна через неадекватність їх поведінки. Туберкульоз у таких хворих часто погано піддається лікуванню, схильний до рецидивів і хронічного перебігу.
Деякі протитуберкульозні препарати справляють токсичну дію на ЦНС. До таких препаратів належать ізоніазид (препарат І ряду) і циклосерин (препарат II ряду). При вираженій побічній дії ці препарати відміняють, а хворим із фоновими психічними розладами (психози, епілепсія) призначають їх з обережністю, індивідуально підбираючи дози.
Хворий на туберкульоз і суспільство. За всіх часів ставлення суспільства до хворого на туберкульоз було настороженим, незалежно від форми хвороби. І нині спостерігається або прихована дискримінація, або явне відчуження. Важко звинувачувати людей у такому ставленні. Виснажлива хвороба й необхідність проведення тривалої інтенсивної терапії нерідко інвалідизують хворого. Багато хворих помирають. Про це знає більшість населення, навіть ті люди, що нічого не знають про туберкульоз.
Багато людей інстинктивно уникають контактів із «сухотними» хворими, бояться зараження та пов’язаних із цим наслідків.
Низький соціальний статус більшості хворих на туберкульоз (безробітні, бездомні, біженці, мігранти) також не сприяє уважному чи хоча б співчутливому ставленню до них. У деяких країнах для надання допомоги хворим на туберкульоз і соціальної реабілітації створюються спеціальні служби, загони добровольців (волонтерів). Однак у цілому ставлення суспільства до хворого на туберкульоз має змінитися. Більш уважному й співчутливому ставленню людей до хворих на туберкульоз повинна сприяти роз’яснювальна робота серед населення, санітарно- просвітня робота.
Люди повинні знати, що туберкульоз у більшості випадків — це виліковна хвороба; що хворий, який приймає протитуберкульозні препарати, призначені кваліфікованим лікарем, незабаром перестає бути джерелом інфекції (у середньому через 1,5—2 міс від початку лікування); що діти, хворі на туберкульоз, узагалі вкрай рідко бувають джерелом інфекції; що туберкульозні хворі потребують допомоги й підтримки суспільства. Така підтримка хворих з боку суспільства може полягати:

  1. у наданні матеріальної допомоги на період лікування (у вигляді продуктів харчування, гігієнічних засобів);
  2. у виділенні житла;
  3. в організації нічлігу й харчування для бездомних хворих;
  4. у проведенні індивідуальної та сімейної психотерапії;
  5. в оформленні пенсії, наданні допомоги за інвалідністю та ін.;
  6. у працевлаштуванні хворих на туберкульоз, які не виділяють збудника інфекції.

Допомогу хворим можуть надавати як державні органи соціального захисту населення, так і громадські гуманітарні організації, добровольці.
Хворий на туберкульоз і родина. Ставлення членів родини до хворого на туберкульоз залежить від взаємин, що склалися в ній. У нормальній родині хворому співчувають, всіляко сприяють його одужанню, надаючи моральну підтримку. Родичі беруть активну участь у процесі лікування хворого (нагадують про необхідність приймання препаратів, забезпечують повноцінне харчування та ін.). Якщо члени родини конфліктують між собою, найчастіше на грунті зловживання алкоголем і нестатків, то хворому на туберкульоз доводиться нелегко. Неуважність до нього й стреси можуть призвести до прогресування хвороби. У таких ситуаціях показана госпіталізація хворого. Хоча в деяких випадках вона може погіршити стан хворого.
Членів родини хворого на туберкульоз слід поінформувати про особливості перебігу та лікування туберкульозу. Тільки при повному розумінні проблеми всіма членами родини можна чекати від них адекватного ставлення до хворого на туберкульоз.

Зміст

Читайте так же:

Did you find apk for android? You can find new Free Android Games and apps.