Want create site? Find Free WordPress Themes and plugins.

Зміст

Перші випадки СНІДу були зареєстровані в США. Улітку 1981 р була опублікована доповідь Центру з контролю захворюваності, в яких було описано 5 випадків пневмоцистної пневмонії та 26 випадків саркоми Капоші. Усі хворі були гомосексуалістами, що проживали в Лос- Анджелесі й Нью-Йорку. Протягом наступних кількох місяців випадки СНІДу були зареєстровані серед ін’єкційних наркоманів обох статей, а незабаром — в осіб, яким проводили переливання крові, зокрема у хворих на гемофілію. Спочатку до групи ризику помилково віднесли вихідців з Гаїті, оскільки поширеність цього захворювання серед них на той момент була особливо великою. Епідеміологічні дослідження як серед гаїтян, які іммігрували до США, так і серед тих, що проживали на батьківщині, засвідчили, що на СНІД хворіють особи гомо- й гетеросексуальної орієнтації. Більше того, на Гаїті, як і в Західній, Екваторіальній і Південній Африці й інших країнах, що розвиваються, останні переважають. Після того, як були охарактеризовані групи хворих на СНІД, стало ясно, що причина захворювання — інфекція, яке передається статевим шляхом, а також із кров’ю та її компонентами.
ВІЛ уперше був виділений у 1983 р. з культури клітин хворого з персистуючою генералізованою лімфаденопатією, а в 1984 р. було встановлено, що цей вірус є збудником СНІДу. Спочатку його називали вірусом, асоційованим з лімфаденопатією (LAV), Т-лімфотропним вірусом людини (HTLV) типу 3, СНІД-асоційованим ретровірусом (ARV). У 1985 р. був розроблений чутливий метод діагностики ВІЛ- інфекції за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА). Це дозволило оцінити поширеність ВІЛ-інфекції в США серед гомосексуалістів та ін’єкційних наркоманів, а також серед донорів крові, новобранців, військовослужбовців, людей, що звернулися в лікарні. Після виявлення великої кількості носіїв антитіл до ВІЛ в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються, стало ясно, що ВІЛ-інфекція набула характеру епідемії. Виявлення антитіл до ВІЛ і визначення кількості лімфоцитів CD4 в крові хворого (показника імуносупресії) засвідчило, що прояви ВІЛ-інфекції дуже різноманітні: від безсимптомного носійства до розгорнутої картини СНІДу.
У перші роки після виявлення епідемії СНІДу лікування ВІЛ-інфікованих осіб здійснювала лише невелика група лікарів у кількох клініках, розташованих переважно у великих містах на північно-східному й західному узбережжях США.
Сьогодні вже не викликає сумнівів, що кожен лікар повинен уміти розпізнавати BIJl-інфекцію, мати уявлення про принципи обстеження і ведення таких хворих.
Нині відбувається лавиноподібне накопичення інформації про будову й цитопатичну дію ВІЛ, імунні порушення при ВІЛ-інфекції, лікування й профілактику супутніх та опортуністичних інфекцій. Ніякому іншому захворюванню не присвячується такої кількості публікацій. Лікарю, що не спеціалізується в цій галузі, украй важко бути в курсі останніх досягнень медицини. У цій частині книги розглянуто епідеміологію, патогенез, лікування й профілактику ВІЛ-інфекції, а також перспективи одержання вакцин проти ВІЛ.
Ще до того, як був відкритий ВІЛ, фахівці Центру з контролю захворюваності для проведення епідеміологічного нагляду дали визначення СНІДу. До діагностичних критеріїв СНІДу були віднесені захворювання, що супроводжуються недостатністю клітинного імунітету за відсутності явних причин виникнення імунодефіциту (таких, як імуносупресивна терапія злоякісних новоутворень). Після встановлення етіологічної ролі ВІЛ у розвитку СНІДу й впровадження специфічних і точних методів діагностики ВІЛ-інфекції визначення СНІДу кілька разів переглядалося. З 1993 р. Центром з контролю захворюваності була запропонована нова класифікація стадій ВІЛ-інфекції в підлітків і дорослих. Нині виділяють три клінічні (А, Б і В) і три лабораторні (1, 2 і 3) категорії. Останні розрізняють за кількістю лімфоцитів CD4 в крові. Комбінації цих категорій утворюють 9 окремих груп.

Зміст

Did you find apk for android? You can find new Free Android Games and apps.