[sape_tizer]
Want create site? Find Free WordPress Themes and plugins.

Зміст

Боротьба з туберкульозом є глобальною проблемою усього людства і здійснюється за програмою міжнародної співпраці. Координацію боротьби з туберкульозом проводить Міжнародний протитуберкульозний союз під опікою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). У кожній країні створені національні програми боротьби з туберкульозом, обсяг яких визначається рівнем розповсюдження туберкульозу, екологічними, демографічними, соціальними, національними особливостями та фінансовими можливостями. В більшості країн світу протитуберкульозна служба централізована. Вона виділена із загальнолікувальної мережі в самостійну структуру, але працює з нею, координуючи протитуберкульозні заходи. Важливе місце в цій роботі належить протитуберкульозним диспансерам. Вони стали центрами боротьби з туберкульозом та неспецифічними захворюваннями легень.
Вперше диспансери з'явились в другій половині XIX століття в Англії. їх структура і функції вдосконалювались і сьогодні диспансер є найбільш прогресивною формою медичної допомоги населенню. В більшості країн Європи диспансери виконують значний обсяг роботи: поряд з діагностичною та лікувальною роботою проводять оздоровлення навколишнього середовища. Для цього вони вивчають епідеміологічну ситуацію з туберкульозу на території обслуговування, його розповсюдження серед населення та домашніх тварин. Складають і організовують виконання комплексного плану боротьби з туберкульозом, який включає профілактику, раннє виявлення та оздоровлення вогнищ туберкульозної інфекції, сприяють вирішенню екологічних та соціальних проблем, пов'язаних з цією хворобою.
У деяких країнах програма боротьби з туберкульозом децентралізована і проводиться, відповідно до конкретних епідемічних обставин, місцевими органами охорони здоров'я (США).
Туберкульоз як хвороба — це процес, який перебігає в організмі людини під впливом збудника — мікобактерії туберкульозу. В такому розумінні це біологічний процес. Але він перебігає в певних соціальних умовах: стан культури населення, характер харчування, побуту, умов праці тощо. Ці чинники обумовлюють рівень здоров'я, опірність організму до туберкульозу і складають соціальні аспекти туберкульозу. Такий підхід і визначає два напрямки в боротьбі з туберкульозом: з одного боку як із небезпечною інфекційною хворобою, а з другого — як з хворобою, на поширеність якої впливає соціально-економічний рівень суспільства. Історія боротьби з туберкульозом свідчить, що найвищих успіхів досягнуто в країнах з високим соціально-економічним рівнем життя населення (Нідерланди, Швеція, Швейцарія, США, Канада, Англія). Туберкульоз залишається поширеною хворобою в країнах з низьким рівнем соціально-економічного розвитку (Індія, країни Центральної Америки, Південної Америки, країни колишнього Радянського Союзу).
Основним джерелом туберкульозної інфекції є людина, хвора на відкриту форму туберкульозу. Крім цього корови, кози, хворі на туберкульоз, можуть бути джерелом зараження. Найбільшу небезпеку для здорових людей створює близьке спілкування з хворим, який масивно виділяє мікобактерії туберкульозу, порушує правила особистої гігієни, а також проживання в незадовільних умовах, неповноцінне харчування і праця в шкідливих умовах.
Місце проживання (перебування) хворого з відкритою формою туберкульозу (квартира, дім, господарство), а також осіб, що з хворим спілкуються, прийнято називати вогнищем туберкульозної інфекції. Залежно від загрози зараження, виділяють 4 типи контактів з хворим на туберкульоз. Сімейні — хворий проживає і веде господарство разом із здоровими членами сім"ї. Квартирні — спільне проживання в комунальній квартирі кількох сімей, в одній з яких — хворий на туберкульоз. Виробничі — працівники протитуберкульозних закладів. Випадкові — тимчасове проживання в одній кімнаті готелю, будинку відпочинку з хворим на туберкульоз. Найбільшу епідеміологічну небезпеку створюють сімейні контакти. Окрім цього, кожний лікар повинен знати, що ступінь епідеміологічної небезпеки формує не тільки бактеріо- виділювач, а незадовільні житлово-побутові умови, низька загальна і санітарна культура, шкідливі звички (алкоголізм, наркоманія), неповноцінна протимікобактеріальна терапія.
З урахуванням біологічних та соціальних факторів, що спричиняють загрозу зараження контактних осіб і для проведення повноцінної оздоровчої роботи вогнища туберкульозної інфекції ділять на 3 групи.
Вогнище І групи — найбільш небезпечне для контактних. Хворий на хронічну форму туберкульозу постійно виділяє МБТ, проживає в тісній квартирі з сім'єю, де є малі діти, підлітки, вагітні. Хворий і члени його сім'ї не дотримуються правил гігієни.
Вогнище II групи — відносно небезпечне для контактних. У хворого стабільний процес з мізерним виділенням МБТ. Він проживає в задовільних квартирних умовах тільки з дорослими, Хворий та члени сім'ї виконують правила гігієни. До вогнища II групи відносять квартиру, де проживає хворий із затихаючим туберкульозом, що є умовним бактеріовиділювачем, але в родині є діти, наявні інші обтяжливі чинники.
Вогнище III групи — потенційно небезпечне. Хворий — умовний бактеріовиділювач, проживає в належних квартирних умовах з дорослими членами родини. Всі виконують регулярно необхідні санітарно-гігієнічні заходи з попередження захворювання на туберкульоз.
В профілактиці туберкульозу, як і будь-якого захворювання органів дихання потрібно виділити первинну і вторинну медичну профілактику. До первинної медичної профілактики відносять заходи з оздоровлення зовнішнього середовища (зменшення забруднення води, грунту, овочів, фруктів), загартування організму для підвищення його опірності до різних шкідників та санітарно-освітню пропаганду здорового способу життя, інформацію про шкідливість алкоголю, куріння, гіподинамії та ожиріння.
На фоні первинної профілактики збільшується значення вторинної медичної профілактики. Вона включає комплекс протиепідемічних заходів, направлених на запобігання нових випадків захворювання і включає: 1) оздоровлення джерел інфекції шляхом ефективного лікування хворих; 2) вплив на шляхи передачі і розповсюдження інфекції і 3) створення специфічної несприйнятливості до туберкульозної інфекції шляхом вакцинації і ревакцинації БЦЖ і хіміопрофілактики.

 

Таблиця 7
Характеристика вогнищ туберкульозної інфекції

І група

II група

III група

Масивне

Мізерне

Умовне

бактеріовиділення;

бактеріовиділення;

бактеріовиділення.

проживає з дітьми та

немає обтяжувальних

тільки дорослі члени

підлітками; порушує

факторів; проживають

сім’ї; відсутні

санепідрежим

тільки дорослі

обтяжувальні

 

 

фактори

 

Таблиця 8
Періодичність відвідувань

Група

Фтизіатр

Патронажна медсестра

І

1 раз на 3 місяці

1 раз на місяць

11

1 раз на 6 місяців

1 раз на 2 місяці

III

1 раз на рік

1 раз на 3 місяці

 

Обласний протитуберкульозний диспансер

 

Обласний протитуберкульозний диспансер — це центр боротьби з туберкульозом на терені області. Основними його функціями є організація і проведення заходів зі зниження захворюваності, інфікованості, хворобливості населення туберкульозом і смертності від цієї хвороби. Для виконання комплексного плану боротьби з туберкульозом залучається загальна медична мережа і санепідслужба. Боротьба з туберкульозом є державною програмою, тому обласний тубдиспансер протитуберкульозні заходи узгоджує з обласними органами даржавної влади, одержує від них необхідні асигнування і звітує про виконану роботу.

 

Таблиця 9

Структура протитуберкульозної служби в Україні.

Структура протитуберкульозної служби в Україні

Протитуберкульозний диспансер організує заходи зі своєчасного виявлення туберкульозу. Для цього при облтубдиспансері створена пересувна флюорографічна станція, при центральних, номерних, районних лікарнях, поліклініках, при медсанчастинах на промислових підприємствах — стаціонарні флюорографічні установки (рис. 128). Організація профілактичних флюорографічних оглядів проводиться відповідно до затверджених МОЗ України нормативів. Все доросле населення, починаючи з 15 років, флюорографічне обстеження проходить один раз в два роки. Один раз в рік профілактичному флюорографічному огляду підлягають декретовані контингенти (вчителі, працівники шкільних і дошкільних закладів, працівники харчових, комунальних закладів, ферм, медпрацівники дитячих і пологових лікарень) та групи підвищеного ризику (працівники закладів із шкідливими умовами праці, тублікарень, цехів із підвищеною запиленістю, шахтарі, електро- і газозварювальники, мельники, шліфувальники тощо).

 

Структура протитуберкульозної служби в Україні

 

Особливість туберкульозу в тому, що флюорографічними оглядами не завжди можна виявити процеси, які виникли в проміжках між запланованими сроками огляду.
Тому велике навантаження з виявлення захворювання на туберкульоз лягає на лікарів загальної мережі. Вони, незалежно від спеціальності, зобов'язані кожного хворого, який до них звернувся з різних причин вперше в календарному році, направити на флюорографічне обстеження огранів дихання. Флюорографічне обстеження проводять також всім хворим, які госпіталізовані з приводу будь-якого захворювання в стаціонар будь-якого профілю.

 
Стаціонарна флюорографічна установка Пересувна флюорографічна установка

Рис. 128. Стаціонарна флюорографічна установка (а). Пересувна флюорографічна установка (б).

 

Для оцінки якості протитуберкульозної роботи, що проводиться закладами охорони здоров'я, кожний вперше виявлений хворий на туберкульоз легень піддягає аналізу для оцінки своєчасності діагностики. Серед хворих із своєчасно виявленим туберкульозом виділяють хворих з ранніми проявами захворювання. До цієї групи відносять ранню туберкульозну інтоксикацію, неускладнені туберкульоз внутрішньо грудних лімфатичних вузлів та первинний туберкульозний комплекс. Крім того, своєчасно виявленим вважають вогнищевий, інфільтративний і обмежений дисемінований туберкульоз легень без розпаду. Своєчасно виявленими є форми туберкульозу, які перебігають із маловираженими симтомйми, без розпаду і бактеріовиділення та поширюються не більше ніж в трьох сегментах, характеризуються найбільш сприятливим перебігом і завершуються повним розсмоктуванням або формуванням мінімальних залишкових змін після завершеного лікування.
Туберкульозний процес в фазі розпаду і бактеріовиділення відносять до несвоєчасно виявленого туберкульозу. Вперше виявлений хворий з незворотним фіброзно-кавернозним туберкульозом, дисемінованим із кавернами і пневмосклерозом та циротичним туберкульозом є пізно виявленим. Несвоєчасне, особливо, пізнє виявлення спостерігають, коли хворий більше двох років не проходив флюорографічного обстеження і не відвідував лікувальні заклади.
Важливим завданням протитуберкульозного диспансеру є організація диспансерного спостереження і комплексного лікування хворих на туберкульоз. Лікування хворих проводять контрольовано в стаціонарі, амбулаторно, і в санаторно-курортних умовах.
Диспансерне спостереження — це основний метод в роботі протитуберкульозного диспансеру. Суть цого методу полягає в тому, щоб від самого виявлення туберкульозу людина, що захворіла, члени її сім"ї, умови їх проживання і праці були під наглядом лікаря-фтизіатра з метою оздоровлення вогнища туберкульозної інфекції, попередження свіжого інфікування і первинного захворювання на туберкульоз.
Для здійснення диспансерного спостереження у тубдиспансері ведеться необхідна документація. На кожного хворого заводять амбулаторну карту туберкульозного хворого. В картці заповнюють дані, що характеризують особливості хвороби (анамнез, дані об'єктивного, лабораторного, бактеріологічного, рентгенологічного обстежень), виставляють діагноз згідно з класифікацією туберкульозу, групу диспансерного обліку, відомості, що характеризують вогнище туберкульозної інфекції. Складається план лікування хворого і оздоровлення осередка туберкульозної інфекції. Під час кожного відвідування хворим диспансеру, або лікарем хворого в домашніх умовах, лікар заповнює щоденник, в якому віддзеркалює не тільки наслідки лікування, але і оздоровчої роботи в вогнищі туберкульозної інфекції.
На кожного хворого заповнюють контрольну картку, в якій відмічають: 1) діагноз, згідно з класифікацією, бактеріовиділення, супровідні захворювання. При зміні діагнозу роблять відповідну відмітку в контрольній картці; 2) групу диспансерного обліку; 3) необхідне лікування (в стаціонарі, санаторно-курортне, амбулаторне); 4) наявність тимчасової або постійної (інвалідність) втрати працездатності; 5) відомості про відвідування хворим диспансеру, або лікарем вогнища інфекції.
Всі контрольні карти поміщають у відповідні коробки із 12 поділками (на кожний місяць). Після прийому хворого лікар заповнює контрольну карту, ставить дату наступного відвідування і карту поміщає в гніздо, яке відповідає цій даті. З настанням нового календарного місяця, лікар, на підставі контрольних карток, планує роботу. Це дозволяє контролювати діагностику, лікування і профілактичну роботу конкретно у кожному вогнищі туберкульозної інфекції. Картотека надає роботі лікаря конкретність і забезпечує плановість. Всі особи, що знаходяться під диспансерним наглядом, отримують лікування безкоштовно. Якщо хворий в призначений строк не відвідав диспансер, лікар або патронажна медсестра виявляють причини і вживають заходів щоб не було ‘‘відриву" хворих від диспансеру.

У практичній роботі працівники диспансеру користуються деякими поняттями, які якісно характеризують хворих і розуміння стану хвороби на етапах диспансерного спостереження.

Ативний туберкульоз — це туберкульозні зміни, які супроводжує перифокальна інфільтрація, розпад, обсіменіння, знаходження МБТ в харкотинні, зрушення в лейкоцитарній формулі, прискорена ШОЕ, більший або менший ступінь прояву інтоксикації. Активний туберкульоз — це такий туберкульоз, що вимагає специфічного лікування.

Мікобактеріовиділення реєструють у хворих з туберкульозними змінами в легенях, в яких знайдені мікобактерії туберкульозу в харкотинні будь-яким методом, навіть одноразово. Пацієнти без рентгенологічно підтвердженого туберкульозу легень, реєструються як хворі на туберкульоз — мікобактеріовиділювачі і після повторного (не менше дворазового) виявлення МБТ. Одноразове виявлення МБТ без туберкульозних змін в організмі не може бути підставою для зарахування на облік пацієнта як бактеріовиділювача.
Зняття хворого з диспансерного обліку як бактеріовиділювача можливе після завершеного повного курсу хіміотерапії, при ліквідації клініко-рентгенологічних проявів захворювання, або після успішної резекції легені лише через 9-12 місяців після припинення бактеріовиділення. Хворих на хронічні форми туберкульозу без каверн, з обширними фіброзними і циротичними змінами знімають з обліку лише через 3 роки від моменту припинення бактеріовиділення. Якщо неможливо підтвердити припинення бактеріовиділення, хворі з обліку не знімаються.
Стабілізація процесу — це стійкий клінічно задовільний стан, стійке припинення бактеріовиділення і загоєння деструкцій і каверн після завершеного основного курсу хіміотерапії.
Клінічне вилікування — це стійке загоєння туберкульозу легень після тривалого, комплексного лікування. Залежно від характеру залишкових змін, хворим призначають диференційовані строки диспансерного спостереження. Чим більші залишкові зміни, тим триваліший термін спостереження.
Залишкові зміни — це зміни, які сформувались після закінчення основного курсу хіміотерапії, або внаслідок самовилікування, і зберігаються в період вилікування і стабілізації процесу.
Загострення — це активізація процесу після закінченого основного курсу хіміотерапії або в період інволюції клінічних симптомів під час лікування.
Рецидиви — це активація процесу у пацієнтів, вилі- куваних від туберкульозу після 2 і більше років спостереження у III групі, або знятих з диспансерного обліку.
Обтяжувальними факторами вважають шкідливі умови праці, побуту, алкоголізм, наркоманію, супровідні хронічні захворювання. Наявність обтяжувальних факторів змушує затримувати хворих в III групі диспансерного спостереження ще на 1-2 роки.

Зміст

Читайте так же:

Did you find apk for android? You can find new Free Android Games and apps.