[sape_tizer]
Want create site? Find Free WordPress Themes and plugins.

Зміст

Туберкульоз, що виник у вагітної жінки або в післяпологовому періоді має важкий перебіг. Ця особливість обумовлена значними зрушеннями в діяльності ендокринних залоз, обміну речовин, функції серцево-судинної системи, які виникають під час вагітності. Самі пологи спричиняють перебудову усього організму. Годування груддю призводить до щоденної втрати близько 40,0 г жиру, 15,0 г білка, 70,0 г вуглеводів, маси імунних комплексів. Нові турботи, пов'язані з материнством, нервово-психічне напруження несприятливо позначаються на перебігу туберкульозу.
Всупереч цьому, є дані про те, що вагітність сприяє розвитку організму жінки, покращенню внутрішнього середовища, що позитивно стимулює репаративні процеси, сприяє вилікуванню туберкульозу.
Вплив вагітності і пологів на перебіг туберкульозу визначається трьома основними чинниками: формою і фазою туберкульозного процесу, періодом вагітності, а також соціально-побутовими, родинними обставинами, умовами праці, бажанням мати дитину та ін.
У вагітних частіше зустрічаються "малі форми" туберкульозу легень, які можуть мати прогресуючий перебіг, якщо не застосувати своєчасного специфічного лікування.
Гострий міліарний туберкульоз і туберкульозний менінгіт під час вагітності розвиваються дуже рідко і, як правило, в другій половині. Вони становлять значну небезпеку для матері і дитини, потребують своєчасного виявлення і інтенсивного лікування, що не байдуже для плода.
Вагітність — головний фактор, який визначає перебіг туберкульозу. Несприятливими є перші місяці вагітності, оскільки в цей час відбувається перебудова, пристосування організму до нових умов. Змінюються співвідношення різних гормонів: деякі з ендокринних залоз посилюють свою роботу (гіпофіз, надниркові залози, щитоподібна залоза), інші — послаблюють (статеві залози, підшлункова). Така перебудова має ослабити опірність організму. В цей період з'являється ряд ознак туберкульозної інтоксикації: загальна слабість, зниження ваги тіла, підвищення температури, біль під лопатками і в грудях, посилення кашлю. Ці явища з'являються в перші 6-12 тижнів вагітності.
У другій половині вагітності організм поступово пристосовується до нових умов, настає задовільна кореляція між ендокринними залозами, відповідно відновлюється самопочуття, нормалізується температура. Чим більші строки вагітності, тим краще переноситься туберкульоз. В останні тижні жінки нерідко почувають себе навіть краще, ніж до вагітності. Іноді у хворих, у яких місяцями зберігалася субфебрильна температура, настає стійка її нормалізація.
Найбільш небезпечними є пологи і післяпологовий період, оскільки вони вносять корінні зміни в діяльність організму, ставлять нові вимоги до породіллі і матері-годувальниці. Відбувається швидка зміна гормональних співвідношень, демобілізація надмірної діяльності ендокринних залоз і швидке опускання діафрагми, яке може призводити до аспірації вмісту каверни в нижні відділи легень. Такі загострення більш небезпечні, ніж у першій половині вагітності і перебігають з високою температурою, генералізацією, розпадом легеневої тканини.
Соціально-побутові умови, умови праці, родинні взаємини і ряд інших додаткових моментів є третім чинником, який визначає перебіг туберкульозу у вагітних. Важливу роль відіграє якість житлових умов, матеріальне становище, умови праці, гігієнічні навички, а також такі морально-побутові фактори, як взаємини між подружжям і бажання мати дитину, алкоголізм чоловіка та інше.
Певну роль відіграє частота вагітностей. Дуже часті вагітності виснажують захисні сили організму жінки і можуть спричиняти прогресування туберкульозу. Мінімальним фізіологічним проміжком між вагітностями слід вважати 2 роки.
Вагітність, пологи і післяпологовий період у жінок, хворих на туберкульоз легень, в умовах комплексної терапії, перебігають як у здорових жінок. Туберкульоз легень не сприяє збільшенню частоти токсикозів, спонтанних абортів і передчасних пологів. Вони бувають тільки у хворих з важким фіброзно-кавернозним туберкульозом і з легенево-серцевою недостатністю.
При гострому міліарному туберкульозі і туберкульозному менінгіті в перші три місяці вагітності необхідно застосовувати інтенсивне антибактеріальне лікування (ізоніазид, стрептоміцин, етамбутол). Тільки у виняткових випадках додатково можна зробити ранній штучний аборт, причому лише після певного періоду туберкулостатичної терапії, коли зменшились гострі явища хвороби. Штучний аборт у цих хворих небезпечний через можливість прогресування туберкульозу. Якщо гострий міліарний туберкульоз і туберкульозний менінгіт виникають після 12 тижнів вагітності, переривання її протипоказане. Вагітність слід зберегти, проводячи інтенсивне антибактеріальне лікування протягом усієї вагітності і після пологів принаймні б місяців. Тривалість усієї хіміотерапії — не менше як 2 роки. При схильності до прогресування (інфільтрація, розпад, обсіювання) вагітність терміном до трьох місяців можна перервати, застосовуючи одночасно хіміотерапію. При вираженому спалаху процесу з високою температурою та інтоксикацією оперативне втручання слід відкласти до затихання, оскільки аборт у цих хворих може викликати погіршення перебігу туберкульозу. При свіжому нелікованому процесі, особливо якщо вагітність перша і жінка прагне мати дитину, переривання вагітності недопустиме. Тільки у винятково несприятливих умовах (повторні загострення, неефективність попереднього лікування, медикаментозна стійкість МБТ, несприятливі соціально-побутові і родинні умови, легенево-серцева недостатність, супровідні захворювання, наприклад, діабет та ін.), вагітність в перші строки може бути перервана. Після операції необхідна інтенсивна хіміотерапія в стаціонарних умовах.
При вогнищевому, інфільтративному туберкульозі легень і туберкульомі зі схильністю до зворотного розвитку переривати вагітність недоцільно. При свіжому процесі зі схильністю до прогресування (фаза інфільтрації, розпаду, обсіювання), в перші 12 тижнів основним є інтенсивне лікування хіміопрепаратами. Сироподібна (казеозна) пневмонія з несприятливим прогнозом є показанням для переривання вагітності, хоча саме оперативне втручання не є байдужим для жінки.
При фіброзно-кавернозному туберкульозі легень доцільний ранній аборт. Після 12 тижнів вагітну слід лікувати, використовуючи всі доступні засоби, в тому числі і хірургічні. За несприятливих обставин і при бажанні жінки вагітність можна зберегти, оскільки штучний аборт переноситься інколи гірше, ніж фізіологічні пологи в умовах сучасного лікування.
При циротичному туберкульозі без ознак активності вагітність зберігають. Переривання виправдане лише при декомпенсованому легеневому серці, тобто при легенево-серцевій недостатності.
Ексудативний плеврит не є підставою для переривання вагітності, оскільки він добре піддається лікуванню.
Питання про збереження вагітності або її переривання вирішують спільно фтизіатр і акушер-гінеколог, всебічно аналізуючи характер туберкульозного процесу, його тенденції, перспективи лікування, період вагітності, соціально-побутові, родинні і трудові умови.
Вагітним жінкам планових флюрографічних оглядів не проводять. При підозрі на туберкульоз легень акушер-гінеколог направляє вагітну в протитуберкульозний диспансер, де проводиться необхідне обстеження. Досліджують аналіз крові, сечі, харкотиння на МБТ, проводять оглядову рентгенограму органів грудної клітки в прямій проекції. Під час виконання оглядової рентгенограми живіт матері прикривають свинцевим фартухом. Після народження дитини флюорографічне обстеження проводять всім дорослим членам сім'ї й особам, що оточують дитину.
Лікування туберкульозу у вагітних і в післяпологовому періоді проводиться в тубдиспансері або санаторії. Препарати призначають в оптимальних дозах, перевагу надають ізоніазиду, протеїнаміду. В першій половині вагітності потрібно утримуватись від призначення етамбутолу, етіонаміду, рифампіцину і стрептоміцину через небезпеку ураження плода.
Діти, що народились від матері, хворої на туберкульоз, переважно здорові, їм проводять вакцинацію БЦЖ, як і іншим дітям. Після вакцинації мати повина бути ізольована від немовляти на 6-8 тижнів — термін, необхідний для утворення імунітету. В післяпологовому періоді призначають туберкулостатичні препарати в дозах і поєднаннях, як і іншим хворим з подібними формами туберкульозу легень. Годування груддю дозволяють лише матерям з неактивним туберкульозом, що не виділяють МБТ.

 хронічні форми туберкульозу легень, особливо у літніх людей, частота НЗЛ збільшується. Розвиток бронхо-обструктивного синдрому при туберкульозі і НЗЛ створює складності в лікуванні таких хворих. Не зважаючи на збільшення тривалості лікування, зменшується частота припинення бактеріовиділення і загоєння каверни. Кількість і частота рецидивів збільшується в 2- 3 рази.
У хворих на туберкульоз легень найчастіше приєднується хронічний бронхіт, хронічна пневмонія, бронхоектатична хвороба, емфізема легені. Крім того, у хворих на туберкульоз легень виявляють бронхіальну астму, пневмосклерози, ателектази тощо.
Хронічний бронхіт характеризується дифузним неалергічним запаленням бронхів, з явищами прогресуючого порушення дихальної функції легень за обструктивним типом, кашлем з виділенням харкотиння. Подібний симптомокомплекс може бути патогенетично пов'язаний з хронічним перебігом туберкульозу. Для диференціювання їх проводиться детальний аналіз даних анамнезу, об'єктивного обстеження, результатів лабораторного та інших методів. Хронічний бронхіт і бронхоектатична хвороба, що виникли у хворого на туберкульоз за своїм клінічним проявом і перебігом не такі важкі, як у інших хворих. Це пояснюється тим, що НЗЛ у хворих на туберкульоз переважно виникають в зонах специфічного запалення, тобто мають верхньочасткову локалізацію. У цих випадках дренажна функція бронхів і відходження харкотиння набагато кращі, ніж при нижньочастковій локалізації процесу.

Зміст

Читайте так же:

Did you find apk for android? You can find new Free Android Games and apps.