Під хронічним бронхітом (ХБ) розуміють прогресуюче дифузне ураження слизової оболонки бронхів, зумовлене тривалим її подразненням продуктами побутового, промислового або іншого характеру в поєднанні з запаленням бактеріально-вірусної природи. Ці фактори визивають порушення очисної функції бронхів і, як наслідок, гіперсекрецію харкотиння. Найбільш характерною клінічною ознакою ХБ є кашель з виділенням харкотиння. За критеріями ВООЗ тривалість кашлю щорічно складає не менше 3 міс. на протязі не менше, ніж 2 років.
ХБ є вельми поширеним захворюванням, серед жителів великих міст він складає до 90% серед виявлених вперше хронічних неспецифічних захворювань легень. Рівень захворюваності хронічним бронхітом в Україні складав у 2000 році 236,1 випадків на 100 тис. населення (І.І. Сахарчук і співав., 2003).
Етіологія. До етіологічних факторів, які сприяють виникненню ХБ, відносяться тютюновий дим при курінні і "пасивному курінні", пилові викиди промислового характеру (продукти неповного згоряння нафти, природного газу, вугілля і ін.), бактеріальна, вірусна і мікоплазменна інфекція. Певне значення надається генетичній схильності до захворювання, алергії, конституціональному фактору. Суттєву роль грають і первинні захворювання носоглотки і додаткових пазух носа.

 

Патогенез. Основним у розвитку ХБ є порушення секреторної, очисної та захисної функцій слизової оболонки внаслідок недостатності мукоциліарного кліренсу бронхів. До основних патогенетичних факторів відносяться:
—    порушення функції системи бронхолегеневого захисту та загального імунітету;
—   структурна перебудова слизової оболонки бронхів;
—    розвиток класичної патогенетичної тріади (гіперкринії) — підвищення продукції бронхіального секрету, дискринії — якісних змін бронхіального секрету, який стає густим та в’язким, мукостазу — порушення руху бронхіального секрету аж до його припинення, виділення медіаторів запалення і цитокінів.
Найбільш поширеною в клінічній практиці класифікацією ХБ є запропонована Н.Р. Палеєвим, В.А. Єльченко та JI.H. Царьковою (1990, 1991).
1. Характер запального процесу в бронхах: — простий катаральний бронхіт; — гнійний бронхіт з виділенням гнійного харкотиння; — слизисто-гнійний бронхіт з виділенням слизисто-гнійного харкотиння. Особливі форми: геморагічний бронхіт з виділенням харкотиння з домішкою крові; фібринозний бронхіт з виділенням дуже в’язкого харкотиння у вигляді зліпків дрібних бронхів.
2.   Наявність чи відсутність синдрому бронхіальної обструкції: не обструктивний і обструктивний.
3. Рівень ураження бронхіального дерева: з переважним ураженням великих бронхів (проксимальний бронхіт) і з переважним ураженням дрібних бронхів і бронхіол (дистальний бронхіт).
4.   Перебіг: латентний; загострення рідко; з частими загостреннями; безперервно-рецидивний.
5.   Фаза: загострення; ремісії.
6. Ускладнення: емфізема легень; кровохаркання; дихальна недостатність; вторинна легенева гіпертензія.

 

Клініка. Основним клінічним проявом захворювання є кашель, який при прогресуванні хвороби стає постійним. Якщо в патологічний процес залучаються дрібні бронхи, кашлю може і не бути, а розвивається задишка.
Одним з частих клінічних проявів ХБ є виділення мокротиння, яке може бути слизистим, слизисто-гнійним або гнійним, інколи може вміщувати домішки крові, і тоді говорять про кровохаркання. Слід пам’ятати, що буває і так названий "сухий" бронхіт, при якому харкотиння виділяється в малій кількості або може не виділятись зовсім. Для ХБ при аускультації характерним є вислуховування жорсткого везикулярного дихання з сухими розсіяними низько тональними хрипами. При ураженні великих і середніх бронхів (ендобронхіті) вислуховують сухі хрипи низького тембру (типу «дзижчання»).

 

На рентгенограмах органів грудної клітки (ОГК), як правило, не має характерних для ХБ типових рентгенологічних проявів. У хворих діагностується двосторонній поширений, більше виражений в базальних відділах, сітчастий пневмофіброз, який обумовлений потовщенням стінок бронхів та міжчасточкових, міжсегментарних і міжацинарних перетинок. Візуалізується груба деформація легеневого малюнка, особливо в разі розвитку бронхоектазів. Типовою для хронічного бронхіту вважається поява симптому "парних смужок" або "трамвайних рейок", який відображає потовщені стінки бронхів. В ортоградній проекції в разі панбронхіту видно кільцеподібні тіні, більше в навколокореневих відділах. Крім того, діагностується дифузне підвищення прозорості легеневих полів, емфізематозні були, низьке стояння куполів діафрагми. При рентгеноскопії візуалізується значне зменшення рухомості куполів діафрагми.
У хворих, які перенесли в минулому запальні процеси легень, можуть мати місце плевропульмональні та плевродіафрагмальні спайки. В минулі роки для підтвердження діагнозу ХБ широко застосовувалась бронхографія. Зараз особливо чітко вищеперераховані зміни встановлюються при виконанні КТ, яка дозволяє виявити ураження не тільки бронхів, а й бронхіол, в тому числі на до клінічній стадії.

 

Хронічний бронхіт 
Рис. 2.4.1. Варіанти рентгенологічної картини при хронічному деформуючому бронхіті (схема): 1 — незначне посилення малюнка з мало- вираженими деформацією і емфіземою; 2 — дифузна деформація малюнка, виражена емфізема легень; 3 — дифузне посилення малюнка в поєднанні з аденопатією.

 

 

Детальне викладення рентгенологічних ознак пневмофіброзу та емфіземи наведене в відповідних розділах.
В разі розвитку легеневої гіпертензії і хронічного легеневого серця внаслідок генералізованого спазму наступає збіднення легеневого малюнка по периферії легень, обумовлене гіпоксією і гіпоксемією. Великі гілки легеневої артерії розширюються, з’являється конічне їх звуження до периферії. Серце зменшується в розмірах, випинає дуга легеневої артерії.
Диференційну діагностику в ряді випадків проводять з подібними за клінічним перебігом захворюваннями: гострим бронхітом при затяжному або рецидивному перебігу, бронхоектатичною хворобою, раком бронхів, туберкульозом легень і бронхів та трахеобронхіальною дискінезією.
В випадках, коли ХБ супроводжується розвитком рубцево-склеротичних змін з локалізацією в верхніх зонах легень може виникати необхідність диференційної діагностики з туберкульозним ураженням. Як правило, допомагає встановити правильний діагноз урахування клінічних даних і даних лабораторних досліджень.
При деформуючому бронхіті тривалий анамнез, стійке одно- або двостороннє посилення та деформація легеневого малюнка дозволяють виключити раковий лімфангіт.
На відміну від хронічного деформуючого бронхіту, професійний бронхіт при силікозі не супроводжується грубими рентгеноморфологічними змінами бронхів 4-5 порядку. В зв’язку з цим, картина легеневого малюнка різна: при силікозі має місце більш рівномірне і дифузне посилення легеневого малюнка з ніжною деформацією по типу дрібної сітчастості, а при бронхіті більш грубі тяжисті деформації малюнка, його дислокація, виражені ділянки емфіземи, відсутні вказівки про роботу в пилових умовах.

 

ЗМІСТ

Читайте так же:

  • Загальна рентгенологічна семіотика захворювань легень Рентгенівська семіотика - наука про рентгенологічні ознаки захворювань (симптоми) і характерні їх поєднання (синдроми). Рентгенівська тіньова картина грудної клітки […]
  • Дисемінований туберкульоз легень Дисемінований туберкульоз легень (ДТЛ) характеризується утворенням у легенях множинних розсіяних вогнищ із різним співвідношенням ексудативного й продуктивного […]
  • Коніотуберкульоз Це туберкульоз, комбінований з пиловими професійними захворюваннями легень. Термін «пневмоконіоз» уведений Ценкером в 1866 p., являє собою збірну назву […]
  • Пневмонія Пневмонія - найбільш часте і важке захворювання. Захворюваність пневмонією залишається високою і варіює від 3 до 30 на 1000 населення. За секційними даними, пневмонія є […]
  • Диференційна діагностика дисемінованого туберкульозу легень Диференційна діагностика. Необхідно відзначити, що загальновизнаної тактики диференційної діагностики більше 180 легеневих дисемінацій немає. Можна виділити 2 основних […]
  • Саркоїдоз (хвороба Бенье — Бека — Шаумана) Саркоїдоз (хвороба Бенье - Бека - Шаумана) -  системне захворювання, при якому характерний розвиток в органах і тканинах епітеліоїдно-клітинних гранульом без […]
  • Класифікація і лікування плевритів Лікування хворих симптоматичне. Призначають протизапальні засоби (антибіотики, протитуберкульозні препарати тощо). Проводять пункцію плеври, у разі ускладнення у […]