Want create site? Find Free WordPress Themes and plugins.

Рентгеноскопія ОГК є швидким й простим у технічному відношенні способом отримання зображення органів грудної клітки на екрані. В сучасних рентгенівських апаратах, оснащених підсилювачами рентгенівського зображення (ПРЗ), променеве навантаження на лікаря і пацієнта при виконанні рентгеноскопії є невеликим, і все ж короткочасність просвічування зобов'язує рентгенолога швидко орієнтуватися в тіньовій картині, яка до того ж має обмежену яскравість і структурність. При просвічуванні необхідна певна послідовність виконання дослідження з використанням багатьох рекомендованих прийомів.
Звичайно рентгеноскопія грудної клітки проводиться в вертикальному положенні хворого або сидячи. До виконання методики необхідно зробити попередній зовнішній огляд роздягненого хворого, щоб впевнитись у відсутності на шкірі пацієнта патологічних утворень, слідів мазі, деформацій скелета грудної клітки і т.п. При просвічуванні фокус трубки націлюють звичайно на V — VI грудні хребці. Сила струму до 2 — 4 мА при напрузі 45 — 75 кВ. Оскільки при проведенні рентгеноскопії судження про дрібні деталі є обмеженими, не слід затягувати просвічування довше 2-3 хвилин, щоб уникнути зайвого променевого навантаження.
Хворий при просвічуванні стає обличчям до лікаря, який виконує дослідження за екраном. Руки хворого зігнуті в ліктях, тильна сторона кистей розміщується на гребінцях клубових кісток, лікті виведені наперед. Рентгеноскопію починають із загального огляду грудної клітки при широко розкритій діафрагмі трубки з порівнянням обох сторін. Це дозволяє одержати загальне уявлення про будову грудної клітки, прозорість обох легеневих полів і орієнтовну локалізацію наявного патологічного процесу. Після загального огляду грудної клітки, при підозрі на патологічний процес на якійсь ділянці, переходять до детального дослідження легеневих полів. Починаючи з верхніх відділів і поступово спускаючись донизу, порівнюють між собою симетричні легеневі ділянки правої і лівої легень при звуженій діафрагмі трубки, що залишає освітленим тільки невеликий прямокутник екрана розміром до 9 х 9 см або більше. Такий вузький центральний пучок рентгенових променів забезпечує більш чітке й структурне зображення. При рентгеноскопії бажано постійно повертати пацієнта навколо вертикальної осі в обидві сторони на кут 15 — 25°. Ці повороти хворого, як і покахикування або глибокий подих, допомагають краще дослідити окремі ділянки легень, сховані за середостінням, тінями ребер, коренями легень або за куполами діафрагми. Крім того, вони дозволяють диференціювати тіні окремих дрібних вогнищ від надзвичайно подібних з ними тіней судин в осьовій проекції, сприяють роз’єднанню сумаційних тіней і їх диференціюванню.
Локалізація та глибина патологічних змін органів грудної клітки може бути встановленою на підставі багатьох ознак:
—    амплітуди зміщення тіней під впливом дихання хворого, тому що елементи, які перебувають ближче до екрана, мають менший обсяг рухів, ніж розташовані далі;
—    розміри патологічних тіней, які розміщені ближче до екрана, мають меншу величину, більшу інтенсивність і більшу чіткість;
—     зміщуваності тіней при поворотах хворого. Тіні від формувань, розташованих ближче до екрана, зміщуються в напрямку повороту пацієнта, а ті, що перебувають ближче до трубки — у зворотну сторону.
При рентгеноскопічному дослідженні верхівок легень використовують додаткові положення хворих, які описані в розділі «рентгенографія». До переваг методики рентгеноскопії належить можливість використання функціональних проб — симптом Крейцфукса або «покахикування» для дослідження верхівок легень. У момент кашлю патологічні тіні, що розміщені за ребрами або ключицями, при зміні прозорості легень стають краще видимими. Іноді рекомендується віддалити пацієнта від екрана, тому що при цьому зображення набуває більшої контрастності.
Рентгеноскопію легень закінчують звичайно дослідженням їхніх нижніх відділів, коренів легень і діафрагми. При цьому відзначають не тільки рівень положення правого і лівого куполів діафрагми, але фіксують також увагу на їхній формі й стані внутрішніх, зовнішніх, передніх і задніх плевральних синусів. Останнім є дослідження тіні середостіння — серця, судин.
При рентгеноскопії, при необхідності використовують латероскопію або просвічування в положенні хворого лежачи на боці або спині. Ці положення особливо цінні при плевритах, пневмо- та гідропневмотораксах і ін. В кардіології часто використовують проби Вальсальви та Мюллера.
Проба Вальсальви — спроба хворого зробити видих при замкненій голосовій щілині після глибокого вдиху. При цьому кількість повітря в легенях не змінюється, а кровонаповнення зменшується за рахунок підвищення внутрішньогрудного тиску. Прозорість легень підвищується і стає більшою, ніж на вдиху.

Проба Мюллера — спроба вдиху при замкненій голосовій щілині після максимального видиху. Кровонаповнення легень при цьому збільшується за рахунок підвищення сили присмоктування і зниження внутрішньогрудного тиску. В цей час повітря в легені не надходить і об’єм їх не змінюється. В результаті прозорість легеневих полів зменшується.
Переваги рентгеноскопії:
1.         Швидкість одержання зображення.
2. Можливість дослідження у всіх проекціях.
3.  Можливість дослідження функції дихання та серцевої діяльності з використанням функціональних проб.
Недоліки рентгеноскопії:
1.  Суб’єктивна оцінка, неможливість консультування зображення з іншим спеціалістом.
2. Збільшення променевого навантаження, при порівнянні з рентгенографією.
3. Відсутність документального підтвердження отриманих даних.

4.         Нижча, ніж при рентгенографії розрізнювальна можливість.

 

 

ЗМІСТ

Did you find apk for android? You can find new Free Android Games and apps.